Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Восьма Запоріжська дивізія — командує нею старий кадровий ще з І світ[ової] війни полковник Базильський 545. Дивізія є складом найменша. Вона дуже пошарпана має до тисячі багнетів після всього пережитого. Найбільш регулярна. Дисципліна дуже сувора. Тверда в наступі і обороні. На неї можна більше покладатися ніж на 6-ту».
Я люблю воєнне діло, знаю істоту і вартість вояка, бачив його та вивчав у світовій війні — українця, москаля, поляка, німця, австрійця… Знаю вояків старожитніх з воєнної історії. Давніше, найкращі зі всіх були старі Запорожці, а дорівняти їм можуть тепер тільки новітні, як можна сказати сьогодня мої Запорожці — 1-й Запорожський Корпус і ген[ерал] Сальський, вдаривши себе пястуком в груди, закінчив розмову з підполковником] Свтимовичом.
По обіді генерал Сальський представив нового булавного старшину для доручень вже офіційно Начальникові Штабу Корпусу, Начальнику] оперативного] відділу, Начальнику] зв’язку сотникові Рембаловичові, другому старшині для доручень підполк[овникові] Россіневичові, та частині старшин Комсотні Штабу Корпусу і т. д., хоч вже перед тим підполковник] Свтимович зголосився у н[ачальни]ка штабу і з декотрима старшинами познайомився приватно…
Цей день всі розмови в Штабі корпуса точилися навколо візити полковника Петра Болбочана дополудня.
О год[ині] 4-й пополудні Сальському доповіли про прихід по полковника Болбочана, Державного Інспектора полковника Гавришка та адьютантів за яких 10 хвилин — Сальський нервово запросив прибувших.
Полковник Болбочан, угледівши Свтимовича, дуже втішився, розпитував його про родину, минуле і т. д.
На запрошення Сальського сідати, Болбочан відповів військовим півпоклоном і з місця приступив до розмови.
«Так надумалися пане отамане?» — Сальський нервуючись коротко відповів: «Ви знаєте мою відповідь пане полковнику — Вашої пропозиції я прийняти не можу». «Шкода!» — різко відповів Болбочан. Державний Інспектор полковник Гавришко, звертаючись до Сальського, сказав: «Я, пане отамане знайшов вихід — як Державний Інспектор, в разі наглої потреби я маю право звільнити зі становища кожного старшину в корпусі включно до його командира. Для добра справи беру на себе відповідальність і звільняю Вас зі становища командира корпусу. Тимчасово призначаю полковника Болбочана — Вас до його розпорядимости. Отже пане отамане мій припис, а наказ подасть пан полковник Болбочан». При цьому полковник Гавришко поклав на стіл видрукований на машинці припис от[аману] Сальському.
Сальський почервонів як рак і не читаючи припису заявив полковникові Гавришкові, що інструкцію про державну інспектуру він дуже добре знає, злочину жадного не доконав, командує непогано, а тому, припис Ваш звільнити мене не має підстави… А потім з його уст вилетіло: «покличу гайдамаків» і — замовк.
Полковник Гавришко, стоючи на своєму відрізав: «повіщо пане отамане розводити балачки, коли треба діло робити! Злочин! Правопорушення! Ми вже зробили всі, починаючи від Білої Церкви та Мотовиловки почавши! Та… що з воза впало, те пропало. За ті наші злочини солоно й гірко вже заплатили! Так пора вже й за розум взятись. Ми лише посередні злочинці, безпосередні ж, це наші панове міністри і всі ті, що їм потурають, та їхні злочини замовчують і покривають. Це — я, це — Ви, це кожен з нас. По якого чорта вони мініструють тут, коли їм всім місце у большевиків, комісарювати й революцію поглиблювати?»
Булавний старшина для доручень Штабу корпуса Россіневич не встигав записувати зміст розмов. Полк[овник] Гавришко зітхнувши продовжував: «Пане отамане, живемо в часи революційні, тому мусимо й діяти, а не в цю-цю «бабки» гратися, хата горить і темні сили створили на землі своє жировисько, кожен хоче взяти якусь балку з пожарища, подивіться кругом…»
Полковник Болбочан — слухаючи Гавришкову тираду — бив стеком по халяві лакированого чобота. Нарешті Гавришко скінчив. Болбочан звертаючись до Сальського сказав: «Пан отаман Сальський — все це не гірше знає від нас і наших закидів ні супроти уряду, ні тяжкого становища не заперечив. Я знаю, пане отамане, Вам розходиться про формально правну сторону. В нашому становищі ми її не знайдемо, бо ж і полковник Гавришко правно все оформлює, що Ви не бажаєте визнати. Права й закону в Україні, як Вам відомо, сьогодні нема. Є натомість брехня й сваволя, котру створили не ми з Вами, ми є лише її жертви, тому в обороні України, лишається нам діяти методом революційним — методом доконаних фактів. І цей метод я Вам пропоную. Не про мене чи Вас тут розходиться, а про справи, перед якими ми обидва мусимо скоритися. Коли б я дбав тільки про себе самого, то ліпшого не потребую як престати на пропозицію Петлюри — дає великі гроші і висилає, випихає мене до Італії організувати корпус з полонених галичан. Згори — він чудово знає, що ніякого формування Антанта не допустить, доки вона вважає УНР за «большевиків другої сорти». Петлюра просто хоче мене купити дорогою командировкою, щоб у цей спосіб спекатися, та…»