Метелик
- Автор: Шаррьер Анри
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-333-01028-5
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Метелик». Краткое содержание книги:
1931 року двадцятип’ятирічного А. Шарр’єра було несправедливо звинувачено в убивстві й засуджено на довічну каторгу. Згодом він написав роман, розповівши про жахіття, які побачив і пережив у французьких в’язницях та на каторзі, а також про свої неодноразові втечі й пов’язані з цим небезпечні пригоди — у відкритому океані, в джунглях, у далеких чужих краях.
1969 року А. Шарр’єра виправдали. Сталося це після виходу у світ книжки «Метелик», яка одразу ж стала бестселером. Відтоді роман витримав у Франції понад десять видань. Американський кінорежисер Ф. Шеффнер зняв за цим твором однойменний фільм, що з величезним успіхом пройшов на екранах багатьох країн світу.
У Радянському Союзі роман А. Шарр’єра виходить уперше.
— В тебе є якісь сумніви? — запитую я його. — Гадаєш, хтось дізнався про це? Ти комусь проговорився? Кажи!
— Ні, ні!
— Одначе мені здається, що тебе щось хвилює. Говори.
— Дуже неприємне враження справляє Бебер Сельє, який надто допитливо скрізь зазирає. Мені здалося, що він побачив, як Нарік забрав з-під верстака одну дерев’яну деталь, поклав її в діжку від вапна й поніс із собою. Він стежив за Наріком аж до воріт майстерні. Свояки йшли білити вапном один корпус. Тому мені стало тривожно на душі. Я звертаюсь до Гранде:
— Цей Бебер Сельє з нашого барака, отже, він не може бути донощиком.
— Цей чоловік — вільновідпущеник, кинутий на суспільні роботи. Він пройшов через африканський батальйон, штрафну роту, це один з недисциплінованих солдатів, що псував на всіх гауптвахтах Марокко й Алжіру, розбишака, не розлучається з ножем, жадібний на юнаків педераст і запеклий картяр. Зроду він не був цивільною людиною. Висновок: нічого доброго не слід сподіватись від нього, він украй небезпечний. Каторга — це його дім. Якщо ти дуже сумніваєшся, випереди події, вколошкай його цієї ночі, таким чином, він не встигне донести на тебе.
— У нас нема ніяких доказів, що він стукач.
— Твоя правда, — каже Галгані, — але в нас нема доказів того, що він порядний чолов’яга. Сам знаєш, що такі каторжани не люблять утікачів. Утечі порушують їхнє спокійне й розмірене животіння. Може, про щось інше вони й не доносять, а от про втечі — хто знає?
Я раджуся з Матьє Карбоньєрі. Він теж схиляється до думки, що треба цієї ночі його порішити. Він хоче зробити це сам. Я припустився помилки, не давши йому це зробити. Мені бридко, коли когось убивають тільки через звичайну підозру. А що, коли Буреє все те, що він розповів, примарилося? Сповнений страху, він міг побачити все те іншими очима. Я запитую Наріка:
— Смачна Кашо, чи ти нічого підозрілого не помітив у поведінці Бебера Сельє?
— Ні, нічого. Я виніс діжку на плечі, щоб тюремник не побачив на воротях, що в ній лежить. Я мав, згідно з виробленою тактикою, стати під самим носом у тюремника, не знімаючи з плеча діжки, й чекати на свояка. Я повинен був дати зрозуміти тюремникові, що я не поспішаю вийти, а викликати в нього довіру, аби він не зазирнув у діжку. Але потім мій свояк сказав мені, що він помітив, як Бебер Сельє пильно стежив за нами.
— Твоя думка?
— Зваживши на важливість деталі, про яку, тільки-но глянувши на неї, можна сказати, що вона виготовлена для плоту, мій свояк розхилювався і теж злякався. Йому здалося, що Бебер Сельє все зрозумів.
— Я теж такої думки. Не говоритимемо більше про це. Коли виноситимете останню деталь, спершу роздивіться, де перебуває Бебер Сельє. Стережіться його, як наглядача.
Цілу ніч я грав у карти. Виграв сім тисяч франків. Що недбаліше грав, то більше вигравав. О пів на п’яту ранку виходжу на свою, вибачайте, роботу. Дощ ущух. Я лишаю мартініканця працювати, а сам іду ще потемки на кладовище. Нагрібаю ногою на могилку землі, бо заступа не можу знайти. Коли о сьомій годині вирушаю рибалити, вже світить ясне сонце. Я простую на косу, що з південного боку Руайялю. Там я маю намір спустити на воду пліт. Море бурхає. Не знаю, але в мене таке враження, що відчалити від острова буде нелегко — хвиля може викинути пліт на скелі. Я закидаю вудки й дуже скоро наловлюю понад п’ять кілограмів барабульок. Потім, почистивши рибу й ополоснувши її в морській воді, сідаю на землю. Я, страшенно стомившись минулої ночі в грі у карти, почуваюсь недобре. Сидячи в затінку, думаю про те, що напруження, в якому я прожив понад три місяці, наближається до свого кінця, і, згадавши про Сельє, вирішую, що я не маю права його вбивати.
Я йду до Матьє. З муру навколо садка добре видно могилку. Поруч залишилося трохи свіжої землі. (Ополудні Карбоньєрі підмете її. Заходжу до Жюльєтти й віддаю їй половину риби.
— Метелику, мені снився поганий сон про тебе. Я бачила тебе закривавленого й закутого в кайдани. Не роби дурниць. Боюся, з тобою може щось статися. Я так розхвилювалася через топ сон, що навіть забула вмитися й зачесатися. Я роздивлялася в бінокль, шукаючи, де ти рибалиш, але не побачила тебе. Де ти наловив цієї риби?
— З іншого боку острова. Ось чого ви мене не побачили.
— Чому ти йдеш рибалити так далеко, що я не можу тебе побачити в бінокль? А що, коли тебе змиє хвиля? Ніхто цього не побачить і не прийде рятувати тебе від акул.