Метелик
- Автор: Шаррьер Анри
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-333-01028-5
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Метелик». Краткое содержание книги:
1931 року двадцятип’ятирічного А. Шарр’єра було несправедливо звинувачено в убивстві й засуджено на довічну каторгу. Згодом він написав роман, розповівши про жахіття, які побачив і пережив у французьких в’язницях та на каторзі, а також про свої неодноразові втечі й пов’язані з цим небезпечні пригоди — у відкритому океані, в джунглях, у далеких чужих краях.
1969 року А. Шарр’єра виправдали. Сталося це після виходу у світ книжки «Метелик», яка одразу ж стала бестселером. Відтоді роман витримав у Франції понад десять видань. Американський кінорежисер Ф. Шеффнер зняв за цим твором однойменний фільм, що з величезним успіхом пройшов на екранах багатьох країн світу.
У Радянському Союзі роман А. Шарр’єра виходить уперше.
— Домовились.
Здається, все йде добре. Треба ще тільки заготувати кокосових горіхів. Згодом я подумаю, як можна буде наскладати їх удосталь, щоб не привернути до себе уваги.
Тепер я знову відчуваю, що живу. Мені ще потрібно поговорити з Галгані та Гранде. Я не маю права мовчати, адже їх можуть звинуватити в співучасті. Отже, я маю офіційно відокремитись від них і жити сам. Коли я кажу їм, що готуюся до втечі й нам доведеться розділитись, вони кричать на мене й рішуче заявляють: «Утікай якомога швидше. Ми тут якось виплутаємось. А поки що лишайся в нашому «казані», ми вже всяке бачили».
Уже цілий місяць триває підготовка до втечі. Я одержав сім деталей плота, з яких дві —великі. Оглянув підпорну стіну, в якій Матьє зробив сховок. Навіть не скажеш, що той камінь зрушували з місця, — Матьє завбачливо поначіпляв довкола нього моху. Сховок чудовий, але, здається, замалий, у ньому навряд чи вистачить місця для всіх деталей. Та поки що класти їх є де.
Вже те, що я готуюся до втечі, підносить мій настрій, їм, як ніколи, з апетитом, а завдяки риболовлі я завжди в чудовому фізичному стані. Крім того, щоранку я понад дві години роблю між скелями вправи. Особливо треную ноги, бо руками й так багато працюю, коли вудаку рибу. Для ніг я знайшов непоганий спосіб тренування: заходжу у воду трохи далі, ніж на риболовлі, стаю боком до хвиль і, намагаючись утримати рівновагу, напружую м’язи. Наслідок чудовий.
Жюльєтта, дружина коменданта, й далі люб’язна зі мною, але вона помітила, що я заходжу до них тільки тоді, коли її чоловік удома. Вона сказала мені про це відверто і, щоб я не зніяковів, пояснила, що того дня, коли її розчісували, вона пожартувала. Однак молода жінка, яка зачісує її, часто чатує на мене, коли я повертаюся з риболовлі, і щоразу розпитує то про моє здоров’я, то про мій настрій. Отже, все йде якнайкраще. Буреє не втрачає нагоди зробити якусь деталь. Уже минуло два з половиною місяці, як ми почали споруджувати пліт.
Як я й передбачав, сховок уже повний, а нам бракує ще двох деталей, найбільших: однієї завдовжки два метри й однієї — півтора. У сховку місця для них немає.
Проходячи кладовищем, я натрапляю на свіжу могилку: в ній поховано дружину одного наглядача, що померла минулого тижня. На могилці лежить букет зів’ялих квітів. Сторожує на кладовищі старий присліпуватий каторжанин, якого прозвали «Татусем». Він цілі дні просиджує в затінку під кокосовою пальмою на протилежному розі кладовища, і звідти йому не видно ні цієї могилки, ні того, хто до неї підходить. Тож я вирішую скористатися з цієї нагоди: зберу тут пліт і накладу в його обшивку якомога більше кокосових горіхів. У неї ввійде їх десятків три чи три з половиною, набагато менше, ніж я думав. А припас я у різних місцях добрих півсотні горіхів. Тільки на Жюльєттиному подвір’ї їх цілий десяток. «Родинний служник» гадає, що я збираюся потім вицідити з них сік.
Дізнавшися, що чоловік небіжчиці поїхав. на Велику Землю, я вирішую вигребти з могилки частину землі — аж до труни, Матьє Карбоньєрі сидить на мурі й чатує. На голові в нього зав’язана чотирма ріжками біла хусточка. Біля нього лежить така сама червона хусточка. Поки нема небезпеки, Карбоньєрі сидить у білій хусточці. А якщо хтось підходитиме до кладовища, він напне червону.
Ця досить ризикована робота забирає в мене лише другу половину дня й одну ніч. Я не вигріб землю до самої труни, бо мусив розширити яму, щоб у ній вмістився пліт. Години тяглися для мене нескінченно довго, а червона хусточка з’являлася раз у раз. Нарешті сьогодні вранці я скінчив копати. Яму накрив листям кокосової пальми, а зверху насипав трохи землі. Мого нового сховку майже не видно. Нерви мої вкрай напружені. Підготовка до втечі триває вже три місяці. Ми забрали зі сховку всі деталі, пронумерували їх і зв’язали. Тепер вони лежать у могилці, прикриті листяною матою та землею. А до ніші в стіні ми поклали три мішки борошна, мотузку завдовжки два метри для вітрила, повну пляшку сірників і тертушки, десяток бляшанок згущеного молока — ось і все.
Буреє дедалі більше нервує. Можна подумати, що це він зібрався втікати, а не я. Нарік шкодує, що не дав згоди на самому початку. Тоді б ми робили пліт на трьох, а не на двох.
Почався сезон дощів, тепер щодня ллє, і мені легше пробиратися до свого нового сховку, де я майже скінчив збирати пліт. Бракує тільки двох боковинок. Кокосові горіхи я потроху позносив до садка Карбоньєрі. Стайня завжди відчинена, і в ній будь-коли можна взяти буйволів. Друзі не питають мене, коли я завершу готуватися до втечі. Лише час від часу цікавляться.