Метелик
- Автор: Шаррьер Анри
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-333-01028-5
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Метелик». Краткое содержание книги:
1931 року двадцятип’ятирічного А. Шарр’єра було несправедливо звинувачено в убивстві й засуджено на довічну каторгу. Згодом він написав роман, розповівши про жахіття, які побачив і пережив у французьких в’язницях та на каторзі, а також про свої неодноразові втечі й пов’язані з цим небезпечні пригоди — у відкритому океані, в джунглях, у далеких чужих краях.
1969 року А. Шарр’єра виправдали. Сталося це після виходу у світ книжки «Метелик», яка одразу ж стала бестселером. Відтоді роман витримав у Франції понад десять видань. Американський кінорежисер Ф. Шеффнер зняв за цим твором однойменний фільм, що з величезним успіхом пройшов на екранах багатьох країн світу.
У Радянському Союзі роман А. Шарр’єра виходить уперше.
Цілу ніч я борюсь проти цієї ідеї. Але не можу її перемогти. Справді, в житті бувають непростимі речі. Я знаю, ніхто не має права влаштовувати самосуд, але відношу це до людей іншого соціального класу. Хіба можна припустити, що я навіть не можу думати про те, щоб неодмінно покарати такого мерзенного типа? Я не зробив нічого поганого цьому казарменому вільновідпущенику, він навіть не був знайомий зі мною. І він прирік мене на кілька років дисциплінарної в’язниці, навіть не маючи в чому дорікнути мені. Він намагався поховати мене живцем, аби самому воскреснути. О ні, ні, тисячу разів ні! Я не повинен дати йому змогу скористати із свого брудного вчинку. Хай я пропаду, але хай і він зазнає кари, ще більшої за мою. А що, коли тебе засудять до страти? То було б нерозумно померти за такого підлого типа. Нарешті мені вдається пообіцяти собі самому таке: якщо він не дістане свого ножа, я його не вколошкаю.
Я не спав цілу ніч, викурив цілу коробку сірого тютюну. В мене лишається тільки дві сигарети, коли о шостій ранку приносять каву. Я перебуваю в такому напруженні, що, хоч це заборонено, в присутності наглядача кажу роздавачеві кави:
— Якщо пан начальник дозволить, то чи ти не міг би мені дати кілька сигарет або трохи тютюну? Я в страшному нервовому збудженні, пане Антарталья.
— Так, дай йому, якщо маєш. Я не курю. Я щиро співчуваю тобі, Метелику. Я, як корсіканець, люблю порядних людей і ненавиджу підлість.
За чверть до десятої я стою на подвір'ї і чекаю, коли мене заведуть до зали. Нарік, Кеньє, Буреє, Карбоньєрі теж тут. Нас стереже наглядач Антарталья. Він розмовляє по-корсіканському з Карбоньєрі. Я так зрозумів, що він каже йому: бідолаха, так йому не пощастило, а тепер він ризикує отримати три роки дисциплінарної в'язниці. Цієї миті відчиняються двері, й на подвір'я виходять тюремник, котрий стежив за нами з верхівки кокосової пальми, охоронець з майстерні й Бебер Сельє. Побачивши мене, він сахається, але охоронець, який його супроводжує, каже йому:
— Проходьте і станьте ось тут, праворуч. Антарталья, не давай їм розмовляти.
І ось ми стоїмо за якихось два кроки один від одного.
— Розмовляти заборонено.
Карбоньєрі, й далі розмовляє по-корсіканському із своїм земляком, який стереже обидві групи. Наглядач зав'язує шнурки на черевику, я киваю Матьє вийти трохи вперед. Він одразу ж здогадується про все, дивиться на Бебера Сельє й плює в його бік. Коли наглядач підводиться, Карбоньєрі безперестану говорить з ним і настільки захоплює його увагу, що я зміщуюсь на один крок, чого той не помічає. Я дістаю крадькома з-за паска ножа. Це помічає тільки Сельє і, вмить діставши зі штанів свого ножа, замахується ним на мене, ранячи мені праву руку. А що я шульга, то лівою рукою встромляю свого ножа йому в груди по саме руків'я. Лунає тваринний крик: «Ах!» Він падає мов підкошений. Антарталья вихоплює револьвера й кричить на мене:
— Відступи назад, хлопче, відступи. Не чіпай його більше, а то я буду змушений стріляти в тебе; мені ж не хочеться цього робити.
Карбоньєрі підходить до Сельє і торкається ногою його голови. Він щось каже по-корсіканському. Я так розумію, що Карбоньєрі сказав: «Сконав».
— Віддай мені свого ножа, хлопче! — наказує мені наглядач.
Я віддаю йому ножа, він засовує револьвер у кобуру, підходить до окованих залізом дверей і стукає. З дверей визирає інший наглядач, і Антарталья каже йому:
— Пришли санітарів по мертвяка.
— Хто помер? — питає той.
— Бебер Сельє…
— Ах! А я гадав, що то Метелик.
Нас повертають назад у наші карцери. Очної ставки вже не буде. Перше ніж зайти до коридора, Карбоньєрі шепоче мені:
— Сердешний Метелику, тепер тобі перепаде.
— Так, але я живий, а він мертвий.
Приходить наглядач, без нікого, він тихенько відмикає двері і, ще й далі хвилюючись, каже:
— Стукай у двері, кажи, що ти поранений. Він перший напав на тебе, я це бачив, — і наглядач так само тихцем замикає двері.
Ці корсіканці чудові наглядачі: або зовсім погані, або дуже добрі. Я стукаю в двері й кричу:
— Я поранений, прошу відіслати мене до лікарні на перев’язку.
Наглядач приходить з тюремником із дисциплінарного відділення.
— Що там у тебе? Чого зчинив такий гармидер?
— Я поранений, начальнику.
— Ах, ти поранений? А я думав, що він не зачепив тебе, коли накинувся на тебе.