Гуляйполе
- Автор: Рев'якін Степан Дмитрович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Дніпровський металург
- ISBN: 978-966-2962-24-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Гуляйполе». Краткое содержание книги:
Твір специфічно побудований, що дало змогу автору доторкнутися глибинних шарів відомих і маловідомих фактів з життя й діяльності не лише Н. Махна і його сподвижників, а й вождів комуно-рядянського режиму.
Роман з гостросюжетними лініями, місцями тісно переплітається з сьогоденням України і в цьому його ще більша цінність.
І доспівалися отаких пісень до того, що деякі роти червоних почали переходити на бік Махна й своє криваво-червоне знамено змінювали на чорний стяг смерті. Навіть уся кіннота командира дивізії Івана Федька перейшла на бік знаменитого "батька". Це вже червоні заїхали... у глухий кут. Далі — ні туди, ні сюди. І саме в цей час Фрунзе, посилаючись на Леніна, дає вказівку Затонському по телеграфу, щоб при наступі Денікіна на Махна "Південна група" червоних також вдарила по махновцях, а Петлюри поки що не чіпали.
Вдарити... Легко сказати — вдарити! А чим, вірніше, ким?.. Вони там, у Москві, певно, блекоти всі наїлися і зовсім не можуть оцінювати реальної обстановки? По кому вдарити? По Махну? Та він за кілька годин з цієї "Південної групи" залишить лише мокре місце! І все-таки Затонський вирішив ще раз особисто пересвідчитися в боєздатності своєї армії та її спроможності воювати проти Махна. На підмогу собі взяв Федька й обидва поїхали по частинах. Сумно, аж плакати хотілося, від побаченого: скрізь червоноармійці пиячили, ґвалтували місцевих селянок і навіть неповнолітніх, грабували хазяїв, убивали їх з дурного розуму. Ну, банда та й годі! Зібрали командирів полків.
ЗАТОНСЬКИЙ(до командира полку Штанька). Твій полк боєздатний? Він може битися?
ШТАНЬКО(схопився зі стільця, навіть виструнчився). Боєздатний. І воюватиме з білими, петлюрівцями й ким завгодно.
ЗАТОНСЬКИЙ(прискіпливо). А з Махном?
ШТАНЬКО. Ні, з Махном не буде... Червоноармійці самі думають, як би їм втекти до "батька".
ЗАТОНСЬКИЙ. Сідай, Штанько. Дякую за відвертість (до всіх інших). Чий полк зможе виступити проти Махна?
Могильне мовчання. Всі командири низько опустили голови: чи то соромно було дивитися у вічі своєму високому начальству, чи то ладні були покласти на плаху голови, але виконати цього наказу не можуть, сумління не дозволяє. Нарешті із задньої лавки піднялося якесь дивне створіння: одягнене воно було в українські червоні шаровари і в гімнастерку, розстебнуту аж до пупа.
ЗАТОНСЬКИЙ. Хто ви?
ДИВНЕ СТВОРІННЯ. Командир п'ятої роти Хведір Оберемко.
ЗАТОНСЬКИЙ. Слухаю тебе, Хведір.
ОБЕРЕМКО. Мій полк воюватиме з Махном.
ЗАТОНСЬКИЙ. Звідки така впевненість?
ОБЕРЕМКО. Так мої хлопці всі з Верблюжівки Олександрійського повіту — батьківщини Матвія Григор'єва, якого ви називаєте Григор'євим. Так ото хлопці хочуть помститися Несторові за свого земляка. Щоб не вбивав із нашого села більше нікого. Ми ж із Гуляйполя досі нікого не чіпали. То чому він задирається, розпускає кулаки і навіть стріляє по наших?
Логіка в Оберемка залізна — нічого не скажеш. Поїхав Затонський у свій штаб з важкими думками.[85] А тут ще й невдовзі покликав його до телеграфного апарата сам Махно. Між ними відбулася коротка, але пам'ятна для обох розмова:
МАХНО. Біля апарата Махно. З ким маю честь?
ЗАТОНСЬКИЙ. Я — Володимир Петрович Затонський. Ми знайомі ще з сімнадцятого. Пам'ятаєш? Москва. Кремль. Твоя зустріч з Свердловим, а потім — із Леніном.
МАХНО (перебиває).
Пам'ятаю. Дякую за допомогу.
Але я не з цього приводу.
ЗАТОНСЬКИЙ. Я тебе слухаю.
МАХНО. Яка У вас зараз погода?
ЗАТОНСЬКИЙ(здивовано). Така, як у вас. Ми ж зовсім близько один від одного.
МАХНО. Тоді У вас сонячно, повітря напоєне запахом спілих хлібів, духмяних яблук, скошеним сіном. Так чи ні?
ЗАТОНСЬКИЙ. Так.
МАХНО. Словом, хочеться жити — не вмирати, (пауза. Вона затягнулася. Затонський не знає, що відповісти, а Махно запитує) Так чи ні?
ЗАТОНСЬКИЙ. Що ти хочеш сказати? Давай без лірики.
МАХНО. А ось і конкретно й без лірики. Якщо ти не хочеш попрощатися з житі ям цими днями, то сиди й не рипайся. Передай Якіру, Гамарнику і Федьку, що як тільки ваші війська зачеплять мене пальцем, я ударю всією п'ятірнею. Милості від мене не чекайте. В полон не візьму нікого, навіть Оберемка з Верблюжівки, хоч він і носить українські шаровари. Все!
85
Див. А. В. Білаш, В. Ф. Білаш, Дороги Нестора Махна, Київ, РВЦ. "Проза", 1993. — С. 301—302.