Гуляйполе

Глава перша

Забавна біблія

(Лео Таксіль)

Потойбічний світ. Господь у своїй безмежній і неосяжній майстерні.

Господь — його не можна змалювати ніякими фарбами, описати ніякими словами.

Він єдиний і неповторний у Всесвіті, і кожний з землян уявляє його по-своєму.

Для багатьох він бачиться в образі людини. Це міцної статури чоловік з лагідними і вельми щирими очима небесного кольору, які випромінюють тепло і доброзичливість; з білосніжною бородою, що розкішно й до ладу покрила його груди, наче лебідь припав до них, слухаючи биття серця Божого. Всевишній зодягнений в просту сіру свитину та в білу сорочку-вишиванку, яка підкреслювала велич і водночас свідчила про доступність його всім, хто прагнув Господа відчути й побачити.

Всевишній вільно і тихо босоніж ступав по своїй дивовижно голубій майстерні, наскрізь пронизаній м'якими променями, що плавно мінялися, створюючи відцентрову, ледь помітну круговерть. Він то ступав кроків десять вперед, то повертався тим же шляхом назад, щось розмірковуючи, то підходив до широкого столу, перевантаженого усяким збіжжям, і там щось починав мудрувати.

Навкруги — спокій, німа тиша. Нараз щось там, вдалині, загриміло, почало тріщати і бабахкати, аж, здалося, розколювався і знову зцілювався усенький Світ. Господь підняв голову, сказав сам до себе:

— З'явився блудний і нерозумний перший витвір мій — Диявол.

До майстерні не ввійшов, а влетів завірюхою розхристаний, з рудим довгим чубом, видовженою великою головою та безбарвними малими очима хлопець.

— А ти нині маєш прообраз людини, — не то здивувався, а може й похвалив чи просто засвідчив Господь своє приязне ставлення до свого створіння. Щоб там не подумав Бог, а Дияволу сподобалася ця увага до його персони, і він аби засвідчити свою вдячність Всевишньому, прихилився до його рук, почав їх цілувати, а потім припав до ніг і злизував з них космічний порох.

— Ну, досить, досить, Лизунчику... Я добре знаю твою чортову душу, щоб не захоплюватися нею.

Бог справді знав достеменно, чим живе і дихає Диявол, він ще називав його Чортом, Люципером, Сатаною, або просто Лукавим. Це вже залежало від душевного стану Бога: коли у його володіннях і з його творіннями усе було гаразд, то кликав Диявола лагідним словом Лизунчик чи Лукавий, а коли щось не ладилося, усе летіло шкереберть, то називав його Чортом. І вже як Диявол надто допече, щось зле учинить, тобто, як говорив Господь, заллє йому за шкіру гарячого сала, то Всевишній спересердя може й сказати: