Тореадори з Васюківки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Тореадори з Васюківки». Краткое содержание книги:
Я заперечно похитав головою. Соромно признатися, я ще «Миколу Джерю» не читав, якого за програмою треба, не те що Біблію.
— От бачиш, а кричиш: «Передайте привіт Варварі Великомучениці!» Ти б спитав спершу, що то за Варвара, чого вона Великомучениця, за що муки прийняла і скільки людям помогла... Господи, сохрани і помилуй! — Баба перехрестилася.
У мене голова йшла обертом. Я відчув, як твердий матеріалістичний ґрунт, на якому я стояв усе своє свідоме піонерське життя, захитався піді мною. Не те що я одразу повірив у Бога. Ні! Але якась непевність слизьким черв’яком заповзла в мою душу, неспокій і розгубленість опанували мною.
Я відчув, що якщо зараз я не переб'ю бабу Мокрину, дозволю їй говорити далі, не спитаю її щось, то може статися страшне — світ перевернеться для мене і я стану іншим, не таким, як досі, не таким, як усі хлопці. І страх мене охопив великий.
— Бабо,— сказав я, ще не знаючи, що спитати, і боячись, що вона знову заговорить.— Бабо... А скажіть-но мені, бабо, будь ласка...
— Що? Що, голубе? — беззубий бабин рот розтягнувся од вуха до вуха в улесливій усмішці.
— А скажіть... а привиди тільки на кладовищах бувають? Ге?
Та вона не встигла відповісти. Здаля, з кінця вулиці, почувся крик моєї сестрички Яришки:
— Яво-о! Іди, тебе дід кличе-е!
Я полегшено знизав плечима, мовляв, вибачайте, кличуть.
— Ну, біжи, біжи,— хитнула баба головою.— І приходь до мене. Я тобі все розкажу, що тебе цікавить. І яблучками тебе почастую. Знаєш, які в мене яблучка. А фотографію ту принеси. Я її показать хочу...
— Ага! — кинув я вже на ходу і чимдуж побіг. Я так од привида не тікав, як од баби Мокрини. Дід Варава зустрів мене непривітно:
— Де бігаєш, не снідавши, вітрогоне? Чорти тебе носять! Все прохололо.
І, вже пораючись коло столу, скосив раптом на мене своє каламутне, але всевидяще око:
— Ти що там знову таке встроїв? Га? Кажуть, сатану якусь одкрив? Нечисту силу якусь фотографував... Ой, гляди, дограєшся... Заберуть тебе у приют, у лагер для неповнолітніх... Голови людям брехнею якоюсь морочиш...
— Та, діду!.. Та слово честі!..—І я, захлинаючись, розказав дідові все, як було.
Дід вислухав уважно, не перебиваючи, довго розглядав фотографію, потім похитав головою:
— Нащот фізики, нащот Ломоносова не скажу, не знаю. А нащот привидів — юринда... Не вірю. Бо сам колись у дитинстві... з хлопцями...
— Ну-у?! І ви?! І що?!
— Та що ж... Нічого. І не один раз — тричі ходили.
— Але ж фото!
— Ну що, мабуть, щось там у пльонці засвітилося... Чи, може, хтось із хлопців пожартував, хіба я знаю...
— Ні! — переконано сказав я, бо точно знав, що не засвітилося, бо тоді б і в очах у мене — засвітилося. І з хлопців ніхто не жартував — гарантія.
— Ну, не знаю вже, що там таке,— розсердився дід.— Але не привид! Вісімдесят год живу на світі і жодного привида не зустрів, а воно тільки з горшка зіскочило, і вже, бач... Якби по твоїх законах фізики всі після смерті перетворювались на привиди, то стільки б їх уже за весь час наплодилося — ніде було б курці клюнути.
— Та, думаєте, воно мені треба! — вигукнув я.— І сам не хочу, але ж...
І справді, мені вже зараз хотілося, щоб уся ця історія з привидом виявилась «юриндою». Мене це вже гнітило. Особливо ота баба Мокрина з її розмовами.
Баба Мокрина була в нашому селі церковним начальством (у бюро їхньому, чи що). Всі богомільні баби й жінки гуртувалися навколо неї. Церкви в нашому селі не було. Церква була у Дідівщині, за чотири кілометри від нас.
Правив там отець Георгій. І баба Мокрина була його заступником по нашому селу — збирала на храм гроші, скликала бабів на збори тощо.
Отця Георгія з легкої руки діда Салимона всі атеїсти звали Гога. Це колись у нашому селі відпочивав художник Георгій Васильович, якого дружина називала Гога. І відтоді дід Салимон охрестив так отця Георгія. І воно до нього пристало — не одірвеш...
Дід Салимон, як вип'є, любить вести з батюшкою антирелігійні розмови. Він тоді каже: «Поїду з Гогою побалакаю... Хай мені Гога розкаже про Бога». Бере пляшку, сідає на велосипед і, виписуючи кренделі, їде в Дідівщину.
Отець Гога випивки не цурався і антирелігійних розмов не уникав. Випити він міг, як добрий молотник, і не п'янів.