Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
У кінці 2014 року багато чиновників пішли працювати в «ДНР», намагалися яйця в усі кошики розкласти. Тоді такі настрої були, ніби ось-ось станеться широкомасштабний наступ ЗСУ.
...Якби з Макіївки пішли «казаки» та «Гіві» зі своїм батальйоном, які базувалися в нас в Радянському районі, залишилася б тільки комендатура, де людей 40 і управління «МГБ» — людей 20.
Я планував, що ми захопимо адміністрацію, відразу звернемося до жителів Макіївки й закличемо всіх діяти з нами. Я б відразу збільшив наш батальйон мінімум в чотири рази.
Далі ми повинні були, не вступаючи в Донецьк, вийти в тил ворога. З Макіївки об’їзна дорога, минаючи Донецьк, виходить прямо на маріупольську розвилку. Наша будівельна база була прямо на об’їзній. Ми, зачистивши Макіївку по об’їзній, виходили б на нашу базу. У нас там техніка, склади, озброєння. І це все — минаючи Донецьк.
Ми відразу вийшли б на маріупольську розвилку, у тил «ополчення». А ЗСУ з боку Маріуполя, з боку Оленівки. Усе. Мені тоді здавалося, що питання вирішене, мовляв, з цього боку ніхто нас не чекає, і ми все зосереджуємо на своїй базі.
На той момент главою Донецької ОДА був Кіхтенко Олександр Тимофійович — генерал армії України. Він мені пропонував посаду начальника управління внутрішньої політики, але я вважав, що неможливо, коли йде війна, бути тиловим чиновником і займатися внутрішньою політикою. Я йому розповів свої плани. Він мені сказав: «Вася, це така авантюра, ти будеш сидіти в підвалі з мішком на голові». Але я вважав, що я, капітан, краще розбираюся, ніж генерал армії. Я переоцінив свої сили, недооцінив такий момент — мене здала людина, яку я добре знав з 1990-го року. Цікавий нюанс — мені його в Києві порекомендували.
...Коли Захарченко дізнався, що я готую, він неймовірно розлютився. Мене заарештовував особисто його друг, його головний радник з військових питань так званий «полковник» Завдовєєв Сергій Сергійович. Він наш — макіївський. Цей «полковник» в армії ніколи не служив. Дитячими іграшками торгував на базарі.
І ось він мене заарештовувати приїхав і ще чоловік 20. Половина «оплотівських» — захарченська контора, кишеньковий батальйон, без документів, навіть без «деенерівських». І ще 10 осіб було з військової комендатури міста Макіївка під керівництвом так званого «коменданта», псевдомайора Ляшенко Олександра Анатолійовича. Він тричі судимий за наркоманію ще при Україні, працював водієм на АТЦ комбінату Кірова, поки його не вигнали. Потім вудками торгував на базарі — «військовий комендант» Макіївки.
Забрали мене у військову комендатуру, у підвал. Коли я чую, як Путін каже: «Ну, назовите хотя бы один адрес тайной тюрьмы в ДНР», називаю: перша таємна в’язниця, де я сам був — місто Макіївка, вулиця Леніна, 123. Вона таємна, тому що, неофіційна. Офіційні в’язниці — це СІЗО Донецьке, Макіївська колонія... А найстрашніше — це неофіційна.
...Та ж «Ізоляція». Ти туди потрапив, але тебе ніби немає. Сама «Ізоляція» розташовувалася недалеко від нас — у Будьонівському районі, на вулиці Світлого шляху, 3. Це колишній завод теплоізоляції. Завод давно закрився і там зробили артоб’єкт, виставки робили. Але коли чорти прийшли, окупанти, вони зробили там концтабір. Є тюрми, а «Ізоляція», власне, концтабір.
Здавалося б, XXI століття, концтабори залишилися у фашистській Німеччині, і пов’язані вони з фашизмом, здавалося б, вони залишилися в минулому. А виявилося, «русский мир» цілком успішно реанімувала фашистську спадщину. Зараз і в Макіївці будується новий концтабір на території заводу «Скіф».
...Після цього підвалу, в якому я провів деякий час, мене перевезли в іншу в’язницю. Теж у підвал, у колишній будівлі КРУ, тепер у них там «МГБ», на бульварі Шевченка, 26. Там кілька днів тримали. Потім перевели в так званий «Звіринець».
За цим же будинком «МГБ» є гаражі в приватному секторі. І в цих гаражах зроблені камери — це і є «Звіринець». Я сидів у гаражі, в оглядовій ямі, там господар зробив якби кімнатку, з цієї оглядової ями, маленьку таку, у ній соління були, щось таке. Мене сім діб тримали в абсолютній темряві. Ось це не для людей зі слабкими нервами. Ні допитів, нічого — абсолютна темрява. Ти не знаєш, коли випустять, чи випустять взагалі. Сидиш і розумієш, що це оглядова яма гаража — хто тебе шукатиме в цьому гаражі. Тим більше в той час.
…«Обмінний фонд» у них не закінчується. Ось нас 32 людини о 4 годині ранку забрали з барака, а 14 чоловік залишилося. А в обід з ями підняли ще нових, і вже знову повний барак. Не пустують в’язниці в «ДНР». У них обмінний фонд є завжди. Тому, обмін за формулою «всіх на всіх», неможливий. Завтра знову буде повний підвал.