Зелена миля
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: FLC
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Зелена миля». Краткое содержание книги:
«Навіть якщо так, — додав він, — закон не забороняє людині ночувати в лісі, містере Еджкомб. Я й сам раз чи два спав під деревами».
Робітник не ночував у будинку Деттериків, але двічі з ними повечеряв. Познайомився з Гові. Познайомився з дівчатками, Корою та Кеті. Слухав їхній щебет, і серед іншого вони говорили про те, як уже хочуть, щоб швидше настало літо, бо якщо вони слухняні й погода гарна, матуся іноді дозволяє їм ночувати на веранді, де вони можуть гратися в дружин піонерів, що перетинають Великі рівнини у критих возах.
Я уявляю, як він сидить за столом, наминає смажену курку й житній хліб місіс Деттерик, слухає, ховає вовчий погляд, киває, злегка всміхається, мотає на вус.
— Поле, ти розповідав, що на Милі побачив навіженого дикуна, але це якось на нього не схоже, — із сумнівом промовила Дженіс. — Анітрохи не схоже.
— Бачили б ви його в Індіанольській лікарні, мем, — утрутився Гаррі. — Як він стояв із роззявленим ротом і світив дупою крізь сорочку. Дав нам себе вдягнути. Ми думали, що він або наколотий, або дурний. Правда, Діне?
Дін кивнув.
— Того дня, коли він дофарбував комору й пішов, чоловік із обличчям, затуленим банданою, пограбував вантажну контору «Гемпіз» у Джарвісі, — сказав я їм. — Сімдесят доларів забрав. А ще — срібний долар тисяча вісімсот дев’яносто другого року, який носив із собою на щастя начальник вантажної служби. Той срібний долар був у Вортона, коли його піймали, а Джарвіс усього за тридцять миль від Тефтона.
— Тобто цей грабіжник… цей дикун… ти думаєш, він на три дні зупинявся, щоб допомогти Клаусу Деттерику пофарбувати комору, — сказала дружина. — Вечеряв з ними й казав: «Передайте, будь ласка, горошок», — як усі нормальні люди.
— Найстрашніше в таких людях, як він, — що вони непередбачувані, — озвався Брутал. — Можливо, він планував убити Деттериків і поживитися чимось у їхньому будинку, а потім передумав, бо хмара набігла на сонце не в той момент абощо. А може, просто хотів трохи почекати. Але найпевніше, він накинув оком на тих двох дівчаток і планував повернутися. Як ти думаєш, Поле?
Я кивнув. Звичайно, саме так я й думав.
— І ще це ім’я, яким він назвався Деттерику.
— Яке ім’я? — спитала Дженіс.
— Вілл Бонні.
— Бонні? Я не…
— Це справжнє ім’я Малюка Біллі[72].
— Ой. — І тут її очі розширилися. — Ой! То це ж ви тепер можете врятувати Коффі! Слава Богу! Усе, що потрібно, — показати місіс Деттерик фотокартку Вільяма Вортона… його арештантського знімка має вистачити…
Ми з Бруталом обмінялися зніяковілими поглядами. В Дінових очах було трохи більше надії, але Гаррі уважно дивився вниз, на свої руки, неначе враз його неабияк зацікавили власні нігті.
— Що таке? — спитала Дженіс. — Чого ви так перезираєтеся? Звісно, цьому Мак-Ґі доведеться…
— Мак-Ґі видався мені доброю людиною, і думаю, що він збіса чудовий охоронець правопорядку, — сказав я, — але в окрузі Трапінґус він ваги не має. Там уся влада зосереджена в руках шерифа Крайбуса. Але той день, коли він погодиться повторно відкрити провадження у справі Деттериків на підставі того, що я розкопав, буде днем, коли в пеклі засніжить.
— Але… якщо Вортон був там… якщо Деттерик може впізнати його за знімком і вони знають, що він там був…
— Те, що він там був у травні, не означає, що він повернувся й замордував дівчаток у червні, — сказав Брутал. Тихим лагідним голосом, яким говорять, коли повідомляють про смерть когось із родини. — З одного боку, є цей парубок, який допомагав Клаусові Деттерику фарбувати комору, а потім пішов. Виявляється, що він злочини коїв направо й наліво, але за ті три травневі дні, що пробув у Тефтоні, на нього нічого нема. А з іншого боку — є цей великий негр, цей здоровенний негр, якого знайшли на березі річки з двома дівчатками на руках, голенькими.
72
Малюк Біллі (Billy the Kid, уроджений Генрі Маккарті, також відомий як Вільям Г. Бонні) (1859–1881) — відомий американський розбійник.