Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
— Тим більше мені треба його побачити. Може, я б чимось прислужилася… Я… я перед ним у боргу…
— А, то ви йому щось винні? І хочете віддати борг? Ну, це зовсім інша річ. Але для цього вам зовсім не треба його бачити. Я тут управитель і веду всі його справи. Хоч писати сам я не вмію, але поставлю на папірці хрестик, і то буде все одно що розписка за будь-яким законом. Атож, пані, ви можете віддати ті гроші мені, і ручуся вам, що хазяї ніколи більше їх з вас не правитиме. Як по правді, то воно й дуже до речі, бо ми скоро від'жджаємо, і гроші будуть нам потрібні. Отож, коли вони при вас, я візьму в хатині папір, перо та чорнило й зараз же дам вам розписку.
— Ні, ні! Я мала на думці не гроші. Це інший борг… борг вдячності.
— Пхе! Ото й тільки? То його дуже легко віддати, і розписки не треба. Але платити такий борг зараз марно: хазяїн однаково не второпає, що ви говорите. Коли він прийде до тями, я скажу йому, що ви тут були й усе заплатили.
— А все-таки, чи можна його побачити?
— А все-таки не можна.
— Сеньйоре, мені це дуже потрібно.
— Мало що вам потрібно. Мене залишено тут вартувати й суворо наказано не пускати нікого до хатини.
— Це не може стосуватися мене. Я його друг. Я друг дона Морісіо.
— А звідки Фелімові О'Нійлу це знати? Хоч яке гарненьке у вас личко, а може статися, що ви хазяїнові не друг, а лютий ворог. Небом присягаюся, дивлюсь я оце на вас, і воно таки на те схоже.
— Мені треба побачити його! Треба! І я його побачу!
З цими словами Ісідора зіскочила з коня й рушила до дверей.
Її рішучий вигляд і не по-жіночому розгніване обличчя напоумили ірландця, що настав час виконати настанови Зеба Стампа й що він надто довго з цим зволікав. Квапливо шаснувши до хатини, він повернувся, озброєний томагавком, і вже хотів був пробігти повз мексиканку, коли раптом спинився, побачивши в її руці пістолет, націлений просто йому в голову.
— Киньте сокиру! — крикнула вона. — Негіднику, тільки замахніться на мене, і то буде останній ваш рух!
— Замахнутися на вас, пані? На вас? — пробелькотів колишній конюх, якому перед тим аж мову одібрало зі страху. — Боже мій! Та хіба ж я на те його взяв? Ніколи в житті! На чому хочете присягнуся — хоч на хресті, хоч на Біблії. Щира правда, пані, я взяв цю сокирку зовсім не проти вас!
— А навіщо ж ви її взяли? — спитала Ісідора, вже розуміючи, що помилилася, і опустила пістолет. — Для чого вам ця зброя?
— Тільки виконати наказ, який мені дано, їй же Богу! Тільки зрубати гілку з кактуса — онде він, бачите? — і застромити її під хвіст отій старій конячині. Ви ж дозволите мені це зробити?
Тепер замовкла мексиканка, вражена такою нісенітницею. Химерний чолов'яга, що стояв перед нею, навряд чи міг замишляти щось лихе. Його вигляд і поведінка були скоріш кумедні, аніж ворожі, і викликали не страх чи гнів, а посмішку.
— Мовчанка однаково що згода. Дякую, — сказав Фелім і, вже не боячись, що його підстрелять по дорозі, помчав на край лужка, де й зробив усе точнісінько так, як звелів йому Зеб Стамп.
Ісідора, що спершу замовкла з подиву, мовчала й далі, бо тепер їй просто нічого було сказати. А потім узагалі стало неможливо мовити хоч слово. Тільки-но колючки опинилися під хвостом Зебової кобили, як довкола розлігся пронизливий вереск і тупотіння копит знавіснілої з болю тварини, за нею похмуро завив собака, а із заростей ураз озвався лункий хор звірів, птахів та комах, — і за всім тим лементом можна було б почути хіба тільки громовий голос Стентора.[68]
Навіщо влаштовано це незбагненне дійство? І як його тепер спинити?
Ісідора мовчки дивувалася. Нічого іншого їй і не лишалось. Поки тривала та пекельна веремія, годі було й думати дістати якесь пояснення від дивака, який її зчинив.
А сам він тим часом повернувся до дверей хакале й знову став на порозі із вдоволеним виглядом актора, що виконав свою роль у виставі і тепер може зайняти місце серед глядачів.
Розділ LVIII
ВІДСТРАШЛИВИИ ПОЦІЛУНОК
Той дикий ґвалт тривав добрих десять хвилин: кобила верещала, мов недорізане порося, а собака вторував їй тужним виттям, що відлунювало між крутосхилів обабіч річки. Певне, ті звуки розлягались не менш як на милю довкола, і Зеб Стамп, що навряд чи міг зайти так далеко, неодмінно мусив почути їх.
Не маючи сумніву, що мисливець одразу ж поспішить на сигнал, ним же самим придуманий, Фелім твердо стояв на порозі хакале й тішив себе надією, що непрохана гостя більш не пориватиметься зайти, принаймні доти, доки він за це відповідає. Незважаючи на її запевнення, він і досі підозрював її в підступних намірах щодо його господаря — а то чого ж би Зеб Стамп так турбувався, щоб його негайно викликали з лісу?
68
Стентор — персонаж Гомерової «Іліади» — гучноголосий оповісник у Трої.