Вулиця Червоних Троянд

Поглядаючи на літак, Юрко з хвилину чаклував над своєю скринькою, крутив важелі. Поспіхом запаливши цигарку, поклав руку мені на плече, стиснув щосили. Та я не відчував болю — «рама» в ту мить гойднулася, гул у небі обірвався; літак став на крило й почав падати. Десь здалеку, з-за ріки, вітер доніс розкотистий грім, чорна квітка диму розпукла над зеленим оксамитом плавнів. Юрко, немовби статуя, і я теж стояв, боячись поворухнутися, вражений водночас і простотою, і неймовірністю того, що сталося за якусь долю секунди. Мені здалося, що це сон. Але над головою тихо рипіли поламані крила вітряка, над плавнями здіймався чорний дим, а Юрко-ленінградець стояв збоку з цигаркою в зубах.

Від протягу з цигарки посипалися іскри, я зойкнув, схопився рукою за припечену щоку — ні, все це мені не снилося. І я раптом уявив собі десятки сотні літаків з чорними хрестами на крилах. Вони пливуть на тлі білих, залитих сонцем хмар, і все навкруги замовкає від їхнього зловісного ревіння; не чути пострілів гармат, не лунають черги зенітних кулеметів, а фашистські літаки, зненацька перевертаючись у повітрі, падають один за одним униз, горять на землі безліччю смолоскипів… Я поглянув на Юрка, і мені здалося, що його сірі задумливі очі бачать у цю мить таку ж саму картину. А може, вони бачили те, про що я не міг і подумати…

Того вечора ми ліквідували майстерню у пасічниковій хатині. Все, що було в комірчині, перенесли до берега й закопали під урвищем. Коли повернулися до хати, у кімнатних сутінках я впізнав нашого фізика Федора Івановича. Він сидів на ослоні, затиснувши між колінами свої милиці, а навпроти стояв старий пасічник. Надворі шумів вітер, швидко хмарилося. Спалахували далекі блискавки.

— У селі з’явилися німці, переодягнені в цивільне, — сказав учитель. — Мені здається, Юрію Павловичу, ви були необачні, не слід було робити таке кладовище німецької техніки в одному місці.

Юрко-ленінградець промовчав. Потім заговорив:

— Сам не сподівався, Федоре Івановичу, що все так швидко прогресуватиме… В інституті, в Ленінграді, ми билися над пульсатором два роки. Рішення народилося тут і так раптово. З матеріалів, які ви передали мені, вдалося змонтувати лише модель пульсатора на одну сімдесяту потрібної практичної потужності. Сфера його дії була обмежена, але принцип залишався той самий: все залежало від складу синтетичного бензину, що його виготовляють німецькі фірми, чи іншого палива для двигунів внутрішнього згоряння плюс структури металу моторної групи машин. Коли я вперше випробував пульсатор на трьох машинах біля мосту, його потужності вистачило лише на те, щоб заглушити мотори на дві-три хвилини. Реакція металу на бензин швидко припинялася, пальне відновлювало свої хімічні якості. Німці трохи понервували й поїхали далі. Коли ж я натрапив в очереті на ультракороткохвильовий випрямлювач і зняв з нього кілька вузлів — модель перетворилася на потужний пульсатор з широким діапазоном дії. Звичайно, німецькі спеціалісти можуть добрати, в чому справа, але від того легше їм не буде. Докорінно змінити структуру бензину неможливо, а будь-які комбінації у складі металу для моторів ми завжди врахуємо і робитимемо потрібні поправки на молекулярне реагування пульсатора.