Теорія розмежування складів злочинів
- Автор: Брич Лариса Павлівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Львівський державний університет внутрішніх справ
- ISBN: 978-617-511-145-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія розмежування складів злочинів». Краткое содержание книги:
Усунути проблему розмежування цих складів злочинів можна лише шляхом внесення змін до КК. На мою думку, із диспозиції ст. 293 КК України потрібно виключити вказівку на суспільно небезпечні наслідки у вигляді «суттєвого порушення роботи транспорту». Такі зміни призведуть до того, що між нормами, передбаченими ст. 293 КК України та ч. 1 ст. 279 КК України встановиться співвідношення відповідно: загальної і спеціальної норм. Кваліфікувати вчинене у разі виникнення конкуренції потрібно буде керуючись правилами подолання цього виду конкуренції кримінально-правових норм.
Додатковий аргумент щодо висновку про абстрактність розмежувального значення видів об'єкта знаходимо у теоретичному обґрунтуванні кваліфікації фактичної помилки. Помилка в об’єкті впливає на кваліфікацію вчиненого таким чином, що діяння, як правило, кваліфікують не як закінчене посягання на той об’єкт, якому реально була заподіяна шкода, а як замах на той злочин, який винний мав намір вчинити. Тобто помилка в об’єкті призводить до кваліфікації діяння з посиланням на статтю Особливої частини — відмінну від тієї, яка з усією точністю передбачає об'єктивну сторону реально вчиненого посягання. Але це не пов’язано з суміжністю чи конкурентністю складів злочинів.
Таким чином, на теоретичному рівні можна говорити про розмежування складів злочинів за родовим чи безпосереднім об’єктом. Проте, коли в процесі кримінально-правової кваліфікації потрібно на практиці визначити, котрий із кількох — включених до версії кримінально-правової кваліфікації складів злочинів, міститься у вчиненому діянні, то роздуми про розмежувальні властивості цих видів об’єкта для практики нічого не дають. Родовий та безпосередній об’єкти, безсумнівно відрізняючись у різних складах злочинів, навіть будучи явищами, які детермінують інші ознаки складу злочину, наприклад, як писав В.В. Устименко, спеціального суб’єкта злочину[725], через свою прихованість, неочевидність не можуть слугувати показником цієї відмінності, маркером, за яким можна відрізнити один склад злочину від іншого. Таким показником, маркером на практиці є саме придатні до сприйняття людськими органами чуття явища реальної дійсності, що позначені детермінованими ними ознаками.
Такий самий висновок можна поширити і на роль у відмежуванні складів правопорушень об’єкта складу злочину і об’єкта складу адміністративного правопорушення. Звісно, що є суспільні відносини, які можуть бути об’єктами лише кримінально-правової охорони, наприклад відносини з приводу недоторканості людського життя. Проте, конструюючи склад злочину, законодавець формально вказує на цей об’єкт шляхом вказівки на відповідну шкоду. У статтях Особливої частини КК України це зроблено за допомогою комбінованої вказівки — термін «вбивство» позначає і суспільно небезпечне діяння і наслідки у вигляді смерті людини. В процесі ж кримінально-правової кваліфікації реально вчиненого діяння на те, що об’єктом злочинного посягання було життя певної людини, вказує шкода у вигляді смерті, якщо вона настала, якщо ж шкода не настала, про те, що метою діяння винної особи є заподіяння шкоди такому об’єкту, як життя людини, свідчать об’єктивні обставини справи, зокрема ті, на які радить звертати увагу Верховний Суд України, вирішуючи питання про умисел на вчинення вбивства у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи».
Проте, непряме значення родового та безпосереднього об’єктів у розмежуванні складів злочинів може виявлятися в тому, що часто теоретичний аналіз родового чи(та) безпосереднього об’єкта того чи іншого складу злочину, на що вказує розташування відповідної статті в системі Особливої частини КК, дає можливість з’ясувати зміст інших (невдало сформульованих чи неназваних) ознак складу злочину, зокрема про форму вини (на яку немає прямої чи непрямої вказівки у диспозиції статті Особливої частини КК) щодо наслідків у вигляді смерті людини у складах злочинів, передбачених статтями інших, крім розділу II, розділів Особливої частини КК. Так, суб’єктивна сторона тих складів злочинів, у яких життя особи не є основним безпосереднім об’єктом, характеризується, як правило, необережною формою вини, за окремими винятками, стосовно яких є пряма вказівка в диспозиції статті (частини статті Особливої частини) на умисне ставлення суб’єкта до наслідків у вигляді смерті людини, що виступають ознакою основного чи кваліфікованого складу злочину, або умисна форма вини встановлюється на підставі аналізу інших ознак складу злочину.
725
Устименко В.В. Специальный субъект преступления / В.В. Устименко. — Х.: Выща школа, 1989. — 104 с. — С. 49.