Там, у темній річці
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-8182-0
- Переводчик: Дар'я Москвітіна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, у темній річці». Краткое содержание книги:
Через деякий час за нею почали приходити люди, які вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка перевернула своєю з'явою життя місцевих мешканців. Звідки вона взялася? Кому належить? І чи знає вона сама, ким є насправді?..
Вони йшли до моста мовчки. Кожне було поглинене власними розчарованими думками про вечір, на підготовку якого витрачено стільки часу та сил, а все виявилося марним. Вони перейшли по мосту ріку, в якій відображалося зоряне небо, і на тому березі доволі швидко дійшли до місця, де берег розрізали маленькі притоки. Зосередилися на тому, щоб у темряві не опинитись у пастці покрученого вербового коріння. Аж тут крізь бурління ріки до них долинув чийсь голос.
— Вона знає, що то зробила я! А я не хотіла того робити! Клянуся! Я б і волосині не дала впасти з її голови! Вона так сердиться на мене, що то я її втопила! Вона вказала на мене! Вказала на мене пальцем! Вона знає, що це скоїла я.
Двійко мимовільних підслуховувачів пильно вдивлялись у темряву, ніби це допомогло б їм краще чути, і чекали, поки інший голос щось відповість. Утім, нічого такого не сталося. Рита зробила була крок уперед, та Армстронг її притримав. Вони почули інший звук. Приглушене сопіння. Так сопить тварина. Точніше — свиня.
У його мозку ворухнулася здогадка.
Коли свиня вгамувалася, Лілі продовжила свою сповідь.
— Вона ніколи мені не пробачить. Що ж робити? Цей злочин такий жахливий, що нема мені прощення. Сам Господь послав її, щоб мене покарати. Я маю вчинити так, як той кошикар, а я боюся. Ох! Та я повинна це зробити і корчитись у вічних муках, бо не заслуговую більше на життя…
І жінка збилася на приглушені схлипи.
Армстронг нашорошив вуха та прислухався до пирхання свині у відповідь на промову Лілі. Невже це?.. Та, звісно, ні. Проте…
Цуценяті набридло вже сидіти і воно дзявкнуло. Їхня присутність одразу була розкрита, тож нічого не залишилось, як вийти з тіні тополь і рушити вгору схилом.
— Це друзі, місіс Вайт, — заздалегідь попередила Рита. — Принесли вам цуценя. Ви забули його після вистави чарівного ліхтаря.
Тепер вони ясно бачили, у якому пригніченому стані була Лілі.
— З ним нічого не сталося. Ми про нього подбали.
Але поки Рита наближалася до Лілі, без упину промовляючи до неї заспокійливі слова, Армстронг зірвався з місця і помчав угору. Він пробіг повз Лілі одразу до свинарника, а там бухнувся на коліна просто в багнюку, простягнув руки крізь загорожу та заволав:
— Мод!
Не вірячи очам, Армстронг із любов'ю розглядав писок, який уже й не сподівався побачити знову. Хоч вона постаріла та схудла, виснажилась і похмарніла, хоч її шкіра втратила гарний рожевий відтінок, а щетина — мідний вилиск, він усе одно впізнав її. Свиня теж не зводила з нього очей. Навіть якщо в Армстронга й були якісь сумніви, їх одразу розвіяла її реакція: вона миттєво підвелася, танцювальним кроком підбігла до нього і просунула мордочку між дошками огорожі, щоб він погладив її за вухом і почухав їй щоку. Свиня так навалилася на огорожу, що мало не розламала її в бажанні возз'єднатися з дорогим другом. Від цієї зустрічі очі в Мод були на мокрому місці, та й Армстронга душили сльози.
— Що ж з тобою сталося, моя мила? Як ти тут опинилася?
Він витяг із кишені жолуді, й Мод делікатно з'їла їх по одному просто з його долоні. Небагато знайдеться свиней, які б уміли так робити, й Армстронгове серце мало не луснуло від радості.
Тим часом Лілі терла кулаками очі та примовляла:
— Я не хотіла! Я не знала!
Рита переводила погляд від Лілі до Армстронга зі свинею.
Із чого ж почати?
— Лілі, про що ви говорили, коли ми прийшли? Що саме ви не хотіли робити?
Ніби не почувши, Лілі все повторювала:
— Я не знала! Не знала!
Нарешті, після ще декількох спроб, Лілі почула та зрозуміла запитання.
— Я розповідала це свині, — крізь схлипи зізналася жінка. — Вона вважає, що я маю все розповісти панотцеві.
Про сестер і поросят
Священник, одягнений у нічну сорочку та халат, запросив нічних гостей сісти. Армстронг обрав стілець під стіною, а Рита сіла на диван.
— Я ніколи не дозволяла собі сісти у цьому домі, — промовила Лілі. — Але сьогодні я прийшла сповідатися, і більше сюди не повернуся, тому все-таки сяду.
Вона обережно присіла на диван поруч із Ритою.
— Що ж, про яку сповідь ідеться? — спитав священник, звертаючись до лікарки.
— Це про мене, — обізвалася Лілі. Вона схлипувала увесь час, коли плелася берегом, але тепер голос її трохи зміцнішав. — Це я. Вона виходить із ріки і вказує на мене пальцем. Вона знає, що то зробила я.
— Хто вказує пальцем?
Рита пояснила пасторові про ілюзію в «Лебеді» й те, чого вони намагалися за її допомогою досягти, а потім обернулася до Лілі.