Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]
- Автор: Фіцовський Єжи
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-151-8
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]». Краткое содержание книги:
І все ж вона зберегла більше, ніж будь-хто інший. Повернімося ще до її мерехтливих згадок і рефлексій, мабуть, не тогочасних, а вже пізніших, мудріших на багато років, які минули відтоді.
«Про подружжя ми почали говорити допіру в 1935 p., коли я отримала роботу у Варшаві, куди і Бруно мав перебратися […]. В 1936 р. я мусила погодитися, аби Бруно написав моїм батькам — задля дотримання традиції — чудового листа про наш намір одружитися та поєднатися на все життя».
Портрет Юзефини Шелінської, бл. 1935
Лист до майбутніх тестя й тещі, адвоката Зиґмунта Шелінського та його дружини Гелени, був схвально зустрінутий, прохання задоволене. Як невдовзі виявилося — марно. Так само, як даремним був вихід Шульца з громади віруючих Старого Завіту в Дрогобичі. Це не вторувало йому шляху, яким він мав би прямувати до мети, і ні від чого не вберегло. І хоча то не він відмовився від подружніх намірів і розірвав заручини, а вона, Юна, та, яка за цей крок ладна була заплатити найвищу ціну, проте, далебі то він, Бруно, був руйнівником їхнього спільного майбутнього, а вона «лише» допомогла нареченому, якого терзала неспроможність прийняти рішення, виручила його у найважчій дилемі.
«Бруно приїжджав [до Варшави. — Є.Ф.] на свята й далі, а в 1936 р. залишався довше, проте почувався фатально, на що вплинула необхідність прийняття рішення про те, щоб почати працювати у Варшаві, рішення, до якого він завше був у глибині своєї душі негативно налаштований, відчуваючи, що його творчість — цей єдиний сенс його життя, — була нерозривно пов'язана з Дрогобичем. […] Я не могла жити в такій непевності, приречена у Варшаві на роботу, яку ненавиділа. […] На роботу я йшла з розпачем, і з розпачу починався мій день. З іншого боку, як утвердити власний спокій, руйнуючи спокій такої дорогої та близької істоти, знаючи його схильність до депресій, його, а радше наші, «таедіовітальні» стани[137], в яких ми навзаєм отруювали одне одного. — Як зважитися розірвати цей зв'язок, який лучив нас упродовж 4 років, зоставити цю крихку, безборонно оголену до життя істоту на поталу долі? — Я чудово розуміла, що із нас двох не він, а я була — попри позірність — тією слабшою стороною. Він мав свій світ творчості, свої високі регіони, я ж не мала нічого. Проте я не вміла жити в такій шарпанині, і на допомогу мені прийшла важка хвороба — чудова втеча. Коли я одужала, то негайно покинула роботу у Варшаві і повернулася до батьків. Там мене відвідав Бруно. Він виказав мені багато турботи, відданості, навіз інжиру й фініків, які сам так любив, почувався винним, цілком безпідставно, бо був самою лише добротою, а мотиви, які керували його вибором, були «не від світу сього». — З хвороби, з того іншого боку, я повернулася до життя цілковито іншою. Я віддалилася від Бруно на цілі століття. Я не відчувала вже нічого, зникло все піднесення, в якому я зоставалася майже чотири роки».
Так у січні 1937 року відбувся ґвалтовний, хоча й випереджений численними знаменнями розриву, епілог зв'язку між Юною і Бруно. Критичною точкою останньої розлуки, втім, була зовсім інша, ніж та, якій Шелінська ще через кількадесят років рішуче надавала ранг істини, приховуючи справжній перебіг подій. Перебіг цей, попри зусилля його дійових осіб, не залишився, втім, не поміченим іще тоді.
Колишня дрогобичанка Реґіна Зільбернер у свої книжечці Клаптики спогадів — матеріали до зовнішньої біографії Бруно Шульца [Strzępy wspomnień — przyczynek do biografii zewnętrznej Brunona Schulza] (Лондон, 1984) пише: «Через певний час я виїхала з Варшави; пізніше до мене дійшли якісь дивні поголоски про спробу самогубства нареченої Шульца». Авторка не намагається дослідити вірогідність цих чуток, зрештою, тамованих зацікавленими особами. Сам Шульц на запитання, поставлене йому довіреною приятелькою Романою Гальперн у листі, відповідає (30.IV.1937):
137
С. 326 «таедіовітальні» стани — від лат. táedium vitae, «огида, байдужість до життя, нудьга, породжена оточенням та обставинами, фрустрація». (Примітка перекладача).