УПА у вирі боротьби
- Автор: Борець Юрій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «УПА у вирі боротьби». Краткое содержание книги:
- Друже! Ви підете відпочивати на квартиру цього пана. - Він ще щось хотів сказати, але втрутився «пан»: - А ти його не задержуй політикою, а дай чоловікові відпочити…
В кімнаті господаря його дружина і гарненька донька зготували на примусі чай із солодкими сухими тістечками, що я дуже смакував.
Вони мали тільки одну маленьку кімнатку, а в ній кілька еміграційних валізок, невеличкий столик, на ньому кухонне начиння і примус, три стільці, одне вузьке залізне ліжко, а коло нього ще одне польове ліжко на шістьох патиках. Дівчина застелила для мене своє польове ліжко, а сама накинула на себе якийсь зелений плащ і кудись вийшла з кімнати. Щойно в ліжку я подумав, що ця інтелігентна дівчина мусила йти досипляти решту ночі десь у подруги.
Уранці зв'язковий купив на станції два квитки до Регенсбургу, а гостинний господар провів нас до станції. Вже в поїзді я пригадав собі, і дуже жалкував, що не записав прізвища того господаря, тож не зможу вислати йому листа з подякою за щире прийняття.
У вагоні люди придивлялися до вояка якоїсь невідомої армії. На мені був зелений вовняний, дуже зношений однострій, щоправда, дбайливо позашиваний і вичищений. Але будь-який необережний рух міг довести до катастрофи, коли б, раптом, блиснули гола спина чи коліна. Подібно було й з чобітьми, що блищали від американської пасти, але маленькі латки на них не дуже пасували до цього блиску. В найкращому стані були ще шапка-мазепинка, військовий пояс із тризубом і портупея через плече.
Я дивився у вікно поїзду, спостерігаючи краєвиди і особливо вільний рух німців на кожній станції. Вони ще так недавно панували над більшістю підбитої Европи, а тепер усе втратили і опинилися на невиданих в історії руїнах своєї країни. Тепер запопадливо бралися до відбудови її, і хоч перебували під військовою окупацією, проте мали більшу свободу, ніж за недавньої диктаторської сваволі та гніту.
Я звернувся до зв'язкового з проханням розповісти мені, як він пережив війну і попав на еміграцію, чи чув він про нашу боротьбу в Краю. Зв'язковий був колись учасником Української Дивізії і перебував у Сербії. Почав розповідати про свої воєнні пригоди, але потяг уже прибув до Регенсбургу, і він мусив припинити свою розповідь.
У таборі я зголосив свій прихід службовому Беркутові, а той привів мене до невеличкої залі, в якій було досить густо розміщених на польових ліжках біля чотирьох десятків повстанців.
Два дні ходив я із друзями по місті та по великому таборі. Третього дня упісти одержали цивільний одяг, зібраний мережею ОУН та активними прихильниками Визвольного Руху поміж досить бідними українськими емігрантами по таборах.
Я дістав чорні полатані штани, сірий красий (із прожилками) піджак, досить добре пальто, брунатну з білими смужками краватку, і - як казав Петя - був готовий до виступів на цирковій арені.
Багатолітня, набута в Краю свідома дисципліна вояцтва УПА, зберігалася добре і тут, на Заході, аж до зміни одностроїв. Під час зустрічі з командирами вояки зривалися з місця на струнко, «били» рукою до дашка. А тепер у цивільному одязі вони почували себе ні в сих ні в тих і не знали, як поводитися. Павук радив: дати їм усім по торбі і вислати все те «жебрацтво» до Кальварії на відпуст.
Ситуація упістів не була приємна. Утікачі жили на мізернії! ласці міжнародної організації ІРО, а повстанці опинилися без документів на ласці утікачів. Загальна таборова кухня мусила дещо відбирати від утікачів (емігрантів), щоб нагодувати і упістів, для яких не було жодних приділів.
Почет плянував розіслати повстанців малими групами по різних таборах утікачів, а моїм бажанням було бути приділеним до групи, яка мала від'їхати до українського табору в Міттенвальді, і я про це сказав командирові Громенкові.
- О ні, брате! Ви їдете з групою до табору в Байройті і там за неї будете відповідати.
Я пробував відмовлятися, відваги надав мені цивільний одяг, бо, напевне, цього не зробив би в уніформі
- Чумаче! - дещо підвищеним тоном сказав командир. - Я думаю, що ми вояки, і це наказ.
- Так є, друже командире! - відповів я і підкинув рукою до голови без шапки.
Командир усміхнувся, потиснув мені руку і сказав:
- Їдете завтра, візьмете із собою п'ятнадцять упістів. Старайтеся якось влаштувати всіх. Мені звітуйте щотижня. Раджу не втручатися в еміграційну колотнечу, бо це порожній мішок вітру.
Розділ 43. НА ЧОЛІ ГРУПИ УПІСТІВ У БАЙРОЙТІ
На другий день я зголосив свій відхід. Зв'язковий роздав залізничні квитки і шістнадцять повстанців рушили пішки до станції, а далі поїздом до незнаного табору в Байройті.