УПА у вирі боротьби
- Автор: Борець Юрій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «УПА у вирі боротьби». Краткое содержание книги:
Вашінгтон не міг дійти до якогось рішення, бо військові кола були проти передання повстанців москалям, а дорадники і знавці Сходу говорили своє:
- Ми не можемо наражати себе на неприємності з нашим великим союзником через пару сотень якихось там пройдисвітів-авантюрників. Нам Совєти винні мільярди долярів і через тих людей можуть затримати сплату боргів.
У німецькій армії вояк мав під пахою витатуйований знак групи його крови на випадок поранення, і ці знаки залишалися на все життя.
Тепер до табору приїхала якась міжнародна комісія у складі сімох осіб, щоб нібито перевірити стан здоров'я повстанців. В той час у таборовій адміністрації було зареєстровано сто вісімдесят шість повстанців, але тільки псевдами.
Комісія розпочала перевірку. Черга повстанців, роздягнених до пояса, підходила до комісії. Процедура перевірки була проста. Вояки з руками над головою підходили по черзі до чотирьох лікарів, а кожен з них при своєму столі дивився і шукав щось під пахою та відзначував на списку псевда. Двоє інших членів комісії випитували імена, прізвища і адреси кожного повстанця, але не мали жодного успіху. Покликали командира Громенка і питали, чому повстанці відмовляються подавати особисті дані. Громенко відповів їм запитом:
- Чи можете гарантувати безпеку наших родин в Україні?
Троє повстанців, що колись були в дивізії «Галичина», сиділи в поблизьких порожніх кошарах, а на їхнє місце троє інших упістів перейшли «лікарську» комісію, подавши псевда тих, кого вони заступали.
«Стан здоров'я» ста вісімдесяти шістьох рук бук перевірений і відзначений у списках. Повстанці були вдоволені, але більшість членів цієї «лікарської комісії» не відчувала вдоволення. Вони вийшли з будинку, посідали у велику чорну лімузину і поїхали геть. Залишилося тільки трьох вдоволених, і вони ще деякий час розмовляли з повстанцями.
Після перевірки цієї комісії ставлення до вояків УПА з боку американського штабу в Німеччині дещо змінилося, а разом із тим покращала і опіка над повстанцями.
Розділ 40. У ШПИТАЛІ
Наступного дня приїхала друга санітарна комісія, яка вже не шукала гітлерівських плям на вояцтві, а перевіряла стан здоров'я кожного повстанця. Того ж самого дня командира Громенка, мене і Павука повезли до американського військового шпиталю в Регенсбурзі.
Мале військове авто-джіп мчало по добрих німецьких дорогах. У ньому два американці жували гуму, свистали й гукали, коли в полі їхнього зору появилась якась молода німка, а троє упістів спокійно сиділи й оглядали баварські краєвиди. У Штравбінгу американці залишили нас із джіпом на дорозі, а самі кудись пішли. За якийсь час вернулися і принесли нам по плящині кока-коли. Ми почували себе досить ніяково, бо не звикли бувати в місті в білий день, що й без зброї. Це ж бо наше перше мирне перебування в місті за минулі чотири роки. В Україні до міст ми заходили в зовсім інших обставинах, уночі, майже завжди під градом ворожих куль і гранат.
Американці звернулися до нас з коротким запитанням:
- О'кей?
- О'кей! - відповів так само командир Громенко, і авто рушило далі. Вояки один по одному повикидали свої порожні пляшки в рів, а ми й далі ловили гав, витріщаючись на гарні краєвиди, багаті села й містечка, які завжди мали вузенькі брамові в'їзди. Натомість великі міста були майже цілком знищені. Коло деяких міст ще видно перепалені й поскручувані купи заліза - там колись стояли великі фабрики.
І щойно тепер я почав розуміти, чому то німецький нарід так сліпо й ревно був відданий нерозумному фанатикові Гітлерові. За порівняно короткий час він, немов добрий економіст, розбудував Німеччину у велику потугу. Але потім його політична глупота й сліпий фанатизм, разом із військовим знанням колишнього капрала, ще швидше зруйнували всі німецькі надбання, завдали тяжких утрат багатьом іншим країнам і спричинили загибель мільйонів невинних людей в Европі.
Авто проїхало через величеньке місто Регенсбург і ось зараз в'їжджає у велику браму військового шпиталю.
Після реєстрації (з допомогою перекладачки-німкені), що на картці виглядала так: капітан Громенко, сержант Чумак і капрал Павук, адреса - військовий табір Деггендорф. Зареєстрованим дали шпитальний одяг і примістили їх по кімнатах. Командира Громенка і мене поклали в кімнаті з двома ліжками, а Павука в іншій палаті, разом з американцями.