Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Де Ганіма? — спитав він.
Вона відмахнулася від його питання.
— Я відіслала її з Ірулан, щоб вони зоставалися під охороною Стілґара.
«Нейтральна територія, — подумав він. — Відбулися ще одні переговори зі збунтованими племенами. Втрачає ґрунт під ногами й не знає про це… чи знає? Може, причина інша? Може, Стілґар перейшов на її бік?»
— Заручини, — задумалася Алія. — Які вимоги Дому Корріно?
— Салуса роїться від космічних родичів, і всі вони добиваються до Фарад’на, сподіваючись ділити з ним владу, коли він її собі поверне.
— А вона тренує його на бене-ґессеритський лад…
— Хіба ж це не пасує чоловікові Ганіми?
Алія подумки всміхнулася, згадавши невблаганний гнів Ганіми. Хай собі Фарад’н тренується. Джессіка тренує труп. Усе спрацьовує.
— Я мушу це обміркувати, — сказала вона. — Ти дуже тихий, Дункане.
— Чекаю твоїх питань.
— Я бачу. Знаєш, я дуже на тебе сердилася. Забрати її до Фарад’на!
— Ти наказала мені зробити це по-справжньому.
— Я була змушена виступити із заявою, що ви обоє потрапили в полон, — промовила вона.
— Я виконував твої накази.
— Ти інколи буваєш надто буквальним, Дункане. Майже лякаєш мене. Але, якби ти цього не зробив, що ж…
— Загрозу з боку леді Джессіки усунуто, — сказав він. — А з огляду на Ганіму ми повинні бути вдячні за…
— Незмірно вдячні, — погодилася вона. І подумала: «На нього більше не можна покладатися. Ця його клята вірність Атрідам. Я мушу під якимось приводом його відіслати… і усунути. Нещасний випадок, звичайно».
Торкнулася його щоки.
Айдаго змусив себе відповісти на ці пестощі, взяв її руку й поцілував.
— Дункане, Дункане, як це сумно, — сказала вона. — Але я не можу затримати тебе при собі. Надто багато всього відбувається, а я так мало кому можу цілковито довіряти.
Він випустив її руку, чекав.
— Я була змушена вислати Ганіму до Табру, — промовила вона. — Тут дуже неспокійно. Рейдери зі Сплюндрованих Земель зруйнували канати в Котловині Кагга й випустили всю їхню воду в пісок. Арракін перейшов на зменшений раціон. Котловина ще живе за рахунок піщаних форелей, збираючи водний урожай. Ми, звичайно, впораємося з цим, але наші сили дуже розпорошені.
Він уже зауважив, як мало амазонок з охорони Алії зосталося у Твердині. І подумав: «Макі з Внутрішньої Пустелі далі випробовуватимуть на міцність її оборону. Невже вона цього не розуміє?»
— Табр усе ще нейтральний, — сказала вона. — Зараз там ідуть перемовини. Там Джавід із делегацією Духівництва. Але я хотіла б, щоб ти в Табрі простежив за ними, особливо за Ірулан.
— Вона Корріно, — погодився він.
Але бачив по її очах, що вона намагається його позбутися. Якою прозорою стала ця подоба Алії!
Вона махнула рукою.
— Тож іди, Дункане, доки я не розм’якла й не залишила тебе при собі. Я так сумувала за тобою…
— І я за тобою сумував, — сказав він, дозволивши всьому своєму жалеві вилитися в голосі.
Вона глянула на нього, здивована цим жалем. Тоді сказала:
— Заради мене, Дункане. — І подумала: «Як шкода, Дункане». Сказала:
— Зія відвезе тебе до Табру. Нам тут потрібен ’топтер.
«Її улюблена амазонка, — подумав він. — Я мушу бути насторожі».
— Розумію, — сказав він, знову взявши її руку й поцілувавши. Вдивлявся в кохане тіло, яке колись належало його Алії. Виходячи, не міг змусити себе глянути на її обличчя. Хтось інший відповів би йому поглядом з її очей.
Айдаго піднімався на злітний майданчик Твердині, дедалі сильніше відчуваючи, як багато питань залишилося без відповіді. Зустріч з Алією була вкрай тяжким випробуванням для ментатської частини його свідомості, що постійно зчитувала дані. Чекав біля ’топтера з однією з амазонок Твердині й похмуро дивився на південь. Його уява сягала понад Оборонну Стіну, до Січі Табр. «Чому Зія везе мене до Табру? Повернення ’топтера — це дріб’язок, робота для слуги. Що це за зволікання? Чи Зія отримує спеціальні інструкції?»
Айдаго глянув на пильну вартівницю, сів на місце пілота в ’топтері. Вихилився і сказав: