Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
А от рослини, що обмежували лабіринт, прибились низько до землі. Жодна з них не сягала вище фута. Я нахилився, підняв голчастий листок, чорний у місячному сяйві, і зім’яв його між вказівним та великим пальцями. Я вдихнув запах і подумав про сиру ягнятину, яку старанно розрізали, приготували й поклали в піч на ложе з гілляччя та голок, що пахнуть точнісінько так, як тут.
— Я думав, ви спалили все дотла, — сказав я.
— Так і було. Тепер це вже не живопліт. Та дещо все одно росте у свою пору. Є речі, які непросто знищити. Наприклад, розмарин.
— А де тут вхід?
— Ви стоїте на ньому, — відповів він. То був старий чоловік, який ходив, спираючись на палицю, і говорив із незнайомцями. Ніхто за ним не сумуватиме.
— А що тут діялося, коли місяць був уповні?
— Місцеві не ходили лабіринтом у цей час. Це була ніч відплати.
Я ступив крок у лабіринт. У ньому не було нічого складного, принаймні тепер, коли кущі, що позначали межі, росли на висоті моїх гомілок, як трави на городі. Якби я загубився, то міг би просто переступити кущі й повернутися назад. Але поки що я ступав стежкою лабіринту. Її було чудово видно при світлі повного місяця. До мене долинали слова мого провідника, який продовжив:
— Але дехто вважав, що й ця ціна була надто високою. Ось чому ми прийшли сюди і спалили місячний лабіринт. Ми піднялися пагорбом у темну безмісячну ніч, несучи в руках палаючі смолоскипи, як у старих чорно-білих фільмах. Усі несли їх. Навіть я. Але не все можна знищити. Це було б надто просто.
— Але чому розмарин? — запитав я.
— Розмарин залишили на згадку, — відповів він.
Масляно-жовтий місяць сходив швидше, ніж я очікував чи припускав. Тепер на небі сяяло бліде обличчя привиду, спокійне й співчутливе, а його колір змінився білим, кістково-білим.
Чоловік мовив:
— У вас завжди є шанс на те, щоб вибратися живим. Навіть у ніч, коли місяць уповні. Спочатку вам треба добратися до центру лабіринту. Там є фонтан. Побачите. Його ні з чим не сплутати. Потім ступайте назад від центру. Без спотикань, без хибних поворотів — ніяких помилок дорогою туди й назад. Зараз це, мабуть, легше, ніж тоді, коли кущі були високі. Це ваш шанс. Інакше лабіринт позбавить вас усіх турбот. Звичайно, вам доведеться бігти.
Я озирнувся. Провідника не було видно. Він зник із поля зору. Я помітив щось попереду, в кущах за доріжкою — темна тінь беззвучно скрадалася периметром лабіринту. Розміром вона нагадувала великого собаку, але її рухи були не схожі на собачі.
Фігура захилила голову і завила на місяць — радісно і задоволено. Вдоволене виття пройшлось луною по широкій та пласкій вершині пагорба, і я, переборовши біль у лівому коліні, що нило після довгого підйому, пошкутильгав вперед.
Візерунок у лабіринті повторювався — я міг його розрізнити. Місяць наді мною сяяв так, що було світло, як удень. Раніше він завжди приймав мої дарунки. Тож він не зрадить мене й у кінці.
— Біжи, — промовив голос, схожий на гарчання.
Я біг, як ягня, і у вухах моїх лунав його регіт.
Дещо про Кассандру
Була п’ята ранку і ми зі Скаллі стояли біля каналу в Амстердамі, вбрані в перуки «Старскі-і-Хатч»,[20] доповнені бакенбардами. Тієї ночі нас було десятеро, включно з Робом — нареченим, якого востаннє бачили прикутим до ліжка в кварталі червоних ліхтарів з піною для гоління між ногами. Його майбутній свояк гиготів, поплескуючи зад повії, яка тримала складану бритву, і в цей момент я глянув на Скаллі, а він глянув на мене і мовив: «Анічичирк?» Я згідливо кивнув, бо є такі питання, на які краще не мати відповідей, коли наречена почне гостро цікавитися холостяцькою вечіркою. Отже, ми вислизнули випити, полишивши позаду вісім чоловіків, увібраних в перуки «Старскі-і-Хатч» (один з яких був майже голим, прикутий до ліжка пухнастими рожевими наручниками, і, здавалося, починав думати, що ця пригода була не надто гарною ідеєю), в кімнаті, що тхнула дезінфекцією та дешевими пахощами. Ми вийшли й сіли біля каналу, де пили з бляшанок данський лагер[21] і говорили про старі часи.
Скаллі — справжнє ім’я якого було Джеремі Портер, та й зараз усі називають його Джеремі, але коли нам було одинадцять, його звали Скаллі — і майбутній наречений, Роб Каннінгем, навчалися зі мною в одній школі. За ці роки ми зі Скаллі поступово втратили зв’язок, а знайшли один одного, як і усі в наш час — через «Friends United», «Facebook» чи щось таке, і лише зараз вперше зустрілися з того часу, як нам було дев’ятнадцять. У перуках «Старскі-і-Хатч», які були ідеєю Скаллі, ми виглядали, як актори, що грають братів у якомусь телевізійному фільмі — Скаллі був низьким, огрядним братом з густими вусами, а я — високим. Враховуючи, що по закінченні школи я більшою мірою заробляв на життя модельним бізнесом, можна було б сказати «високим та гарним», але ніхто не виглядає гарно у перуці «Старскі-і-Хатч», доповненій бакенбардами.
20
Старскі і Хатч — герої однойменного телесеріалу про поліцейських, який виходив у 70-х роках XX століття у США.
21
Лагер — найпоширеніший тип сучасного пива.