Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
— Ти їй сказала?
— Так, любий. Мені здалося, що їй було б цікаво про це знати.
А потім мама додала, майже тоскно: — Вона така гарна, любий. Здається, вона працює в аматорському театрі.
Потім мова зайшла про вихід на пенсію доктора Даннінгса, який був нашим сімейним лікарем ще до мого народження, про те, що він був останнім неіндійським лікарем у клініці і про те, як до цього ставилася моя мама.
Тієї ночі я лежав на ліжку у малій спальні маминого дому і обдумував усе почуте. Мене більше не було у «Facebook», але я думав знову зареєструватися, щоб побачити друзів Скаллі, а також перевірити, чи серед них є та псевдо-Кассандра. Однак я згадав, що є чимало людей, яких я радий був не бачити, тож покинув цю ідею, впевнений, що всьому має бути якесь просте пояснення, і заснув.
Я виставлявся у галереї «Літл Гелері», що в Челсі, вже більше десяти років. Колись мені виділяли лише чверть стіни і оцінювали роботи не більше, ніж в три сотні фунтів. Тепер щороку протягом жовтня проходить моя власна виставка і варто сказати: якщо я продаю хоч дюжину картин, то цього вистачає, щоб забезпечити мені життя, включно з усіма потребами та орендою на найближчий рік. Непродані картини залишаються висіти на стінах галереї, аж доки їх не куплять — а їх завжди розкуповують до Різдва.
Пол і Беррі — пара, якій належить галерея — досі називають мене «гарним хлопчиком», як і дванадцять років тому, коли я вперше виставлявся в них і коли це було схоже на правду. Тоді вони носили квітчасті сорочки з відкритим широким коміром і золоті ланцюжки, а зараз, у зрілому віці, вбиралися в дорогі костюми і, як на мене, занадто багато говорили про фондову біржу. Та мені однак приємна їхня компанія. Я бачусь із ними тричі на рік: у вересні, коли вони приходять до мене в студію, щоб подивитися, над чим я працював, і вибрати картини на виставку; у жовтні, коли я вішаю роботи й з’являюся на відкриття; і в лютому, коли вони зі мною розраховуються.
Беррі заправляє галереєю. Пол — співвласник. Він приходить на вечірки, а решту часу працює в костюмерній Королівського театру Ковент-Гарден. Цього року вечірка з нагоди відкриття виставки проходила в п’ятницю ввечері. Я провів кілька нервових днів, вішаючи картини. Тепер, коли я все зробив, залишилося тільки чекати, сподіваючись, що людям сподобається моя творчість, і намагатися не виставити себе дурнем. Як і в останні дванадцять років, я слідував порадам Беррі: «Не налягай на шампанське. Розбав його водою. Для колекціонера нема нічого гіршого, аніж побачити сп’янілого художника, хіба що він відомий своїм п’янством — а ти не цим відомий, любий. Будь приязним та загадковим, і коли хтось запитає про історію картини, відповідай, що „на устах моїх печать мовчання“. Але, заради Бога, хоч натякни, що вона в неї є. Люди купують не картини, а історії». Я тепер рідко запрошую людей на попередню виставку: дехто з художників так робить, бо вважає, що це світський захід. Я цього не роблю. Хоч я серйозно ставлюсь до своєї творчості й пишаюсь власними роботами (моя остання виставка називалася «Люди в пейзажах», що загалом досить влучно описує всю мою творчість), я розумію, що вечірка — це суто комерційний захід для заохочення майбутніх покупців і тих, хто може їм щось порадити. Я кажу це для того, щоб ви не дивувалися, чому список гостей на попередню виставку складають Беррі й Пол, а не я сам.
Попередня виставка завжди починається о пів на сьому вечора. Цього року, як і будь-якого іншого, я провів другу половину дня за вішанням картин, слідкуючи, щоб усе виглядало якнайкраще. Єдиним, що відрізняло цьогорічний захід від решти, було те, яким захопленим виглядав Пол — неначе маленький хлопчик, який бореться з нестримним бажанням розповісти, що він купив тобі у подарунок на день народження. А ще, коли ми вішали картини, Беррі сказав: «Гадаю, сьогодні ти прославишся».
Я мовив:
— Здається, на картині з Лейк-Дістрікт помилка.
Великоформатна картина зображала озеро Віндермір на заході сонця і двох дітей, які розгублено дивилися на вас з берега.
— Ціна має бути три тисячі фунтів. А там написано триста тисяч.
— Справді? — сказав Беррі м’яко. От тобі й на.
Але він так нічого і не виправив.
Це мене спантеличило, та ось прибули перші гості, трохи завчасно, тож ця справа могла зачекати. Молодий чоловік запропонував мені грибну слойку зі срібної таці. Я взяв зі столика в кутку свій келих шампанського, котре мав поволі попивати, і приготувався спілкуватися з людьми.