Dolce Vita, або Кінець гламуру

Василь починав відверто нудитися. Треба було терміново знайти Марчея, який хоч ненадовго, але міг зайняти мого чоловіка. Щоправда, Василь його товариства ніколи особливо не прагнув, позаяк Рішард в армії не служив, а будівництвом не цікавився.

— Добривечір! Привіт! Як справи? — направо і наліво вітаюся зі знайомими, шукаючи очима Роксу.

— Мабуть, Лянка у кабінеті. Ще не підготувалася, — кажу Василеві і спрямовую наше тріо у дідусеву підсобку.

Обережно стукаю у двері і зазираю усередину.

— Лян, привіт! Ну, скільки можна? Там уже всі зібралися! Треба розпочинати, — з легкими претензіями кажу я, і ми усі заходимо у кабінет.

В її шкіряному кріслі сидить, як господар, Рішард. Василь на диво жвавішає і простягає йому руку. Мені відразу відлягає від серця.

— Дякую, що прийшли, — повернувшись від дзеркала, вітається Роксолана.

Зауважую її червоні очі і набряклий носик, який вона майстерно намагається припудрити.

— Ти чого? — питає Дарка і пошепки додає: — Знову гиркалися?

Лянка дивиться на неї благальним поглядом.

— Щось в око потрапило. Тут така пилюка!

Раптом ми чуємо якусь метушню у залі.

— Ну ось, вже справді час починати, — каже Роксолана.

Вона першою виходить у зал і поспішає до журналістів і фотографів, які скупчилися довкола якоїсь персони. Нам поки що нічого не видно. І ми заінтриговано переглядаємося. Раптом бачимо, що наша галерейниця виловлює за руку гордість українського народу, співачку Роксану, яка, відмахуючись від теле- та фотокамер, щоразу повторює:

— Жодних інтерв’ю. Це — приватний захід. Жодних інтерв’ю.

Лянка підводить її до мікрофона і, щасливо посміхаючись усім, розпочинає презентацію:

— Шановні панове, вітаю вас. І прошу нашу гостю, яку не потрібно нікому представляти, урочисто відкрити нашу особливу вечірку.

— Доброго вечора усім, хто сьогодні прийшов вшанувати мистецтво!

Зірка «Євробачення» зриває шквал аплодисментів.

— Мені дуже приємно, що моя давня подруга і майже тезка запросила відкрити цю експозицію. І я сподіваюся, що і надалі буду бажаним гостем на таких заходах. Тим більше що… що я теж якимось чином трохи належу до мистецтва, — у галереї сміх. — Я хочу сказати, що спокійна за розвиток нашої культури, якщо нею займаються такі філантропи, як господиня сьогоднішнього вечора!

Знову аплодисменти і спалахи фотокамер.

Потім вона ще щось говорила, але її вже ніхто не слухав: жінки ревниво оглядали її з ніг до голови, а чоловіки терпляче сподівалися на якусь пісню. Та несподівано для всіх Роксана розпрощалася, пояснивши, що вона сьогодні не в голосі і не може заспівати навіть одного куплета.

— Напевно, пісня не передбачена в угоді, — шепоче мені на вухо Дарка.

— Ти що! Лянка давно її знає. І відгукувалася про неї дуже-дуже добре. Я думаю, що це за так. По старой дружбе, — шепочу їй у відповідь.