Король у Жовтому

Спустившись на підлогу й відчинивши дверцята шафи, містер Вайлд витяг з нижньої полиці довгу прямокутну коробку. Він поклав її на стіл і відкрив. Усередині неї на шовковому папері лежав ніж. Я взяв його і простягнув Венсові разом із наказом та планом помешкання Гоберка. Тоді містер Вайлд сказав Венсу, що той може йти, і він пішов, важко волочачи ноги, наче бездомний волоцюга.

Я трохи посидів, спостерігаючи, як денне світло поволеньки гасне за баштою меморіальної церкви Джадсона. Потім зібрав докупи рукопис і решту записів, узяв свого капелюха і пішов до дверей.

Містер Вайлд спостерігав за мною у цілковитій тиші. Переступивши поріг, я озирнувся. Погляд маленьких очей містера Вайлда все так само був зосереджений на мені. За його спиною у згасаючому світлі дня згущувалися тіні. Я зачинив за собою двері й вийшов на вулицю, на яку вже наповзали сутінки.

Я нічого не їв від сніданку, але жодного голоду не відчував. Жалюгідний і вочевидь зголоднілий чолов’яга, що дивився через вулицю на камеру смерті, помітив мене і підійшов, аби розповісти про свої страждання. Я дав йому трохи грошей, сам не знаю чому, і він пішов, навіть не подякувавши. За годину з’явився ще один волоцюга, який так само розповів свою історію. У мене в кишені був клаптик паперу, відмічений Жовтим Знаком, і я віддав його безхатькові. Той спочатку по-дурному витріщився на нього, а потім, кинувши на мене сумнівний погляд, склав його з якоюсь надмірною обережністю і сховав за пазухою.

Електричне світло мерехтіло серед дерев, молодик сяяв у небі над камерою смерті. Очікування втомлювало. Я прогулювався від мармурової арки до артилерійських стаєнь і назад, до водограю. Пахощі трав і квітів, розлиті у повітрі, позбавляли мене спокою. Місячне сяйво переливалося у струменях фонтана, мелодійний плескіт крапель води нагадав мені дзвенькіт кольчуги у крамниці Гоберка. Але цей звук був не настільки заворожливим, а нудні промені місячного світла, що відбивались у воді, не викликали того відчуття витонченого задоволення, як сонячні відблиски на полірованій сталі обладунку на колінах Гоберка. Я почав було спостерігати за кажанами, що стрімко літали над водяними рослинами у басейні водограю, але їхній швидкий поривчастий політ напружив мої нерви до краю. Тож я знову став безцільно блукати туди-сюди серед дерев.