На Зміїному острові
- Автор: Викрамасинге Мартин
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Микола Дмитренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «На Зміїному острові». Краткое содержание книги:
Її герої, Упалі та Джінна, не дуже беручкі до навчання, більше люблять ігри та витівки, ніж уроки. Одного разу, набешкетувавши, вони тікають на загадковий Зміїний острів і там розпочинають нове життя, повне небезпек і пригод.
Автор повісті — сучасний цейлонський письменник Мартін Вікрамасінге.
Другого дня ми дізнались, що нас підло обдурили. Ніяких «артистів» і близько не було, а «славетна артистка» Енні Перера навіть і не поверталася з Коломбо. Що ж до бійки, то її інсценували троє шахраїв з ватаги Суранчії. Чоловік, що розбив гасову лампу і крикнув «Рятуйтесь!», теж був шахрай, а кров на його обличчі — звичайна червона фарба… Поліцейські належали до ватаги Суранчії і грали заздалегідь підготовані ролі.
Стало також відомо, що поліція намагалась повідомити старосту про дві таких самих «вистави», що їх Суранчія влаштував у двох інших селах, але запізнилась. Начальник поліції порадив нашому старості бути менш довірливим і повідомляти про всіх підозрілих осіб.
— Ну й пройда, цей Суранчія! — сказав Дангадаса. — Видурив таки назад подарованого годинника.
— Не треба було віддавати, — засміявся Ранадева.
— Та я не хотів, але він сказав, що на кришці викарбувано ім'я власника, і я злякався.
— А в мене забрав ножа, — сказав я.
— От негідник!
— Всіх обдурив!
— Не зовсім. Тенісний м'яч залишився в мене, — закінчив я розмову.
Розділ шостий
ГРАБІЖНИКИ
Як і колись, наука мало мене вабила, але я ходив до школи значно акуратніше, і через це батько почав ставитись до мене набагато краще. На додачу до всього мерзенний вчинок Суранчії розкрив мені очі, хто насправді цей чоловік, і від мого схиляння перед ним не лишилося й сліду, хоч у нас у селі про нього та про його витівку згадували мало не щодня. Селяни ще довго глузували з молодих і старих дурнів, яким закортіло подивитись на «славетних артистів». Щоправда, з нашої ватаги вони не сміялись.
Джінна був у значно кращому настрої, ніж я, бо він радів з того, що ми проводимо свята разом. Наближався день Нового року, і батько з мачухою дозволяли нам часто і довго гуляти. На цей час достигла різна садовина й горіхи, і для всіх хлопців настала щаслива пора. З ранку до вечора ми не злазили з дерев. У всьому селі не лишилось жодного садка, в якому ми не побували б. Не залізли ми лише в садок колишнього ченця на ім'я Упасака. Дерева стояли там аж червоні від достиглих плодів і нездоланно вабили нас. Проте Упасака зажив у селі слави дуже скупої й лихої людини, і ми його боялись. Він нещадно бив, а потім вів до поліції кожного хлопця, який наважувався влізти до нього в садок.
Одного разу Джінна прибіг до нас і сказав, що зустрів Упасаку на вулиці, одягнутого в шерстяний саронг і з білим капелюхом на голові.
— Він, мабуть, їде в Матару або ж у Галле, — зауважив я. — Коли він туди збирається, то завжди надягає шерстяний саронг і білий капелюх.
— Якщо це так, то він повернеться в село хіба що пізно ввечері. Кращої нагоди обчухрати його садок не буде, — сказав Джінна.
І ми, наче ватага справжніх грабіжників, вирушили в похід. Підійшовши до садка, ми побачили, що попід парканом густо росте кропива і кущі з довгими гострими колючками, їх насадив Упасака. Минуло добрих п'ятнадцять хвилин, перш ніж ми подолали цю перешкоду і перелізли через паркан.
— Геть усе обчухраємо, — з серцем мовив Джінна, який був дуже лютий на Упасаку.
Ширипала і я лишились біля паркана, а Джінна з Дангадасою вилізли на дерева і заходились скидати звідти плоди. Ранадева збирав їх і складав у кошик. З першим деревом Джінна впорався дуже швидко і поліз на друге. В цю мить я побачив Упасаку, що повертався додому. Признаюсь, його несподівана поява злякала мене. Я гукнув Джінні, щоб він стрибав із дерева й тікав. Сам же я схопив кошика і перелетів через паркан. Ранадева з Ширипалою кинулись слідом за мною. Видершись з колючок, ми побачили, що Джінни немає. Тоді ми повернулись до паркана і зазирнули в садок.
Упасака, схопивши Джінну, аж трусився від люті і тягнув його до будинку. Він кричав, що відведе Джінну в поліцію. Потім я побачив, як він щосили вдарив Джінну кулаком.
— Вперед! — гукнув я до хлопців.
Ми перескочили через паркан і кинулись на Упасаку. Я схопив його за ноги, Ширипала з Ранадевою повисли на ньому з обох боків, Джінна штовхнув його в груди, і Упасака впав на спину. Поки хлопці тримали ченця, я знайшов вірьовку. Потім ми його міцно зв'язали й утекли, прихопивши з собою все, що встигли нарвати.
Другого дня по селу поповзли найрізноманітніші чутки. Казали, що я, Джінна і ще троє хлопців залізли в будинок ченця Упасаки і намагалися вкрасти гроші та цінні речі. А коли, мовляв, Упасака зненацька застукав нас на місці злочину, то Джінна вдарив його дрючком по голові, він знепритомнів, і злодії втекли. Хлопців, які були зі мною й Джінною, Упасака не встиг упізнати.