На Зміїному острові
- Автор: Викрамасинге Мартин
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Микола Дмитренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «На Зміїному острові». Краткое содержание книги:
Її герої, Упалі та Джінна, не дуже беручкі до навчання, більше люблять ігри та витівки, ніж уроки. Одного разу, набешкетувавши, вони тікають на загадковий Зміїний острів і там розпочинають нове життя, повне небезпек і пригод.
Автор повісті — сучасний цейлонський письменник Мартін Вікрамасінге.
Незабаром ми з Суранчією дуже близько потоваришували. Він подарував мені тенісного м'яча й гарного складаного ножа з чотирма лезами. Я загорнув ці подарунки в ганчірку і сховав у шафу. Суранчії подобалося дивитись на наші ігри, і він багато часу проводив з нами, знайомлячи нас із своїми пригодами. Суранчія розповів нам, що перед тим, як залізти в будинок, він тричі повертається на всі чотири боки й проказує таємні заклинання й тричі видихає повітря. Всі, хто в будинку, відразу ж засинають, і за якихось півгодини Суранчія спокійнісінько виходить з будинку, невпізнанно змінивши свій зовнішній вигляд і прихопивши з собою всі знайдені цінні речі.
— А після того, як прокажеш заклинання, ти прикладаєш до замка долоню? — спитав я.
Суранчія на мить замовк, глянув на мене і повів свою розповідь далі. Одного разу він заліз у будинок якогось поміщика, позабирав срібні й інші цінні речі і вже лаштувався був піти, як раптом на нього накинувся величезний собака. Проте Суранчія не розгубився. Він витяг з кишені шмат м'яса, яке для таких випадків він завжди бере з собою, і кинув його собаці. Той пожадливо накинувся на те м'ясо, але сторожі вже встигли прокинутись від його гавкоту й забігали подвір'ям з голосним криком: «Злодій! Злодій!» Тоді Суранчія миттю переодягся робітником, які в той час працювали в поміщика на чайній плантації, теж забігав по двору з криком «Злодій! Злодій!», а потім непомітно вислизнув за ворота.
В селі Суранчія пробув з тиждень і поїхав у Коломбо. Незабаром він повернувся, але не сам, а в товаристві дуже вродливої жінки. Мешканцям села він сказав, що це славетна артистка міс Енні Перера.
Минуло кілька днів, і Суранчія завітав до пана Дхармасінге для ділової розмови. Суранчія повідомив, що він і міс Перера мають на думці влаштувати виставу для мешканців села і що для цього їм потрібен шкільний зал. Пан Дхармасінге відразу ж погодився дати їм зал на який завгодно суботній вечір, великодушно додавши, що грошей за це з них не візьме.
Наступного ранку Суранчія і міс Перера поїхали до Коломбо. Звідти Суранчія повернувся сам, привізши з собою цілий стос віддрукованих афіш. Він попросив мене і моїх друзів розповсюдити їх де тільки можна, пообіцявши, що пустить нас на виставу безплатно та ще й подарує щось кожному. І ми гаряче взялися до діла.
В суботу, перед початком вистави, Суранчія попросив мене дати йому ножа, якого він мені подарував за розповсюдження афіш.
— На ножі викарбувано ім'я його колишнього власника, — заявив він, — і для тебе буде значно краще, якщо цей ніж сьогодні буде в мене. Поліції якимсь чином стало відомо, що я тут, і сьогодні ввечері в село мають заявитися її агенти. Вони, певна річ, перш за все почнуть шукати крадене і трусити підозрілих осіб. Я так сховаю цього ножа, що його ніхто не знайде, а коли все заспокоїться, знову дам його тобі.
Ввечері в шкільному залі було повно народу. Прийшло навіть кілька жінок. Сцену освітлювала гасова лампа. Час минав, але вистава чомусь не розпочиналась. Глядачі хвилювались.
— Чого не починають? — питали люди одне в одного.
Хтось засвистів.
Якийсь парубок вигукнув:
— Нас обдурили!
— Хай повертають гроші! — крикнув другий.
Мої друзі, яких Суранчія теж пустив на виставу за розповсюдження афіш, і собі почали кричати й тупотіти ногами. Знявся страшенний гармидер. Жінки, що сиділи в перших рядах, неймовірно перелякались. Раптом з кімнати, де переодягались артисти, долинула лайка, щось загуркотіло і почувся такий жахливий крик, що жінки посхоплювалися з своїх місць, а чоловіки приготувались їх захищати. В цю мить на сцену вибіг якийсь невідомий чоловік із закривавленим обличчям.
— Артисти б'ються! Ножами! Рятуйтесь! — закричав він і, розбивши гасову лампу, зник у темряві.
Жінки заверещали. Натовп кинувся до дверей. Я і мої друзі теж. Ми вискочили надвір і побігли. Побачивши, що дехто повертається назад до школи, ми зупинились, почекали і теж пішли назад. Двоє поліцейських вели Суранчію до закритого візка, що стояв біля дверей школи. Якийсь парубок підбіг до нього і крикнув:
— Ану, віддай мені гроші!
— Ще чого захотів! — засміявся один з поліцейських. — Знаєш, хто це? Грабіжник. Він пограбував будинок англійця, всі коштовні речі забрав. Зараз ми веземо його до в'язниці. Якщо в тебе є до нього претензії, напиши заяву в поліцію.