Колгосп тварин

«Марічко, – сказала вона, – я хотіла б тобі сказати щось дуже важливе. Сьогодні вранці я помітила як ти визираєш за пліт, що відділює Колгосп Тварин від Лисичого Гаю, Один з наймитів п. Пількінгтона стояв по другому боці. Я стояла далеко, та майже певна, бо це бачила – він розмовляв з тобою, а ти дозволяла гладити себе по носі. Що воно таке, Марічко?» «

Не гладив! Не дозволяла! Неправда!» – гукала Марічка, починаючи пиндючитися та топтати землю.

«Марічко! Глянь мені ввічі. Можеш дати мені слово чести, що цей чоловік не гладив тебе по носі?»

«Це неправда» – повторила Марічка, та не могла глянути Конюшині ввічі і за хвилину накивала п’ятами та погналась у поле.

Конюшину вразила одна думка. Не кажучи нікому ні слова, вона пішла у Маріччину стайню та відгорнула копитом солому. Під соломою лежала захована купка цукру в грудочках та кілька жмутів різнобарвних стрічок.

Через три дні Марічка зникла. Пару тижнів місце її перебування оставалось невідоме, аж нарешті голуби довели до відома, що бачили її на другому кінці Вілінгдону. Вона була запряжена у чепурну розмальовану на червоно та чорно бідку, що стояла перед корчмою. Товстий, червонолиций чоловік у кратчатих штанях і гетрах, схожий на корчмаря, гладив її по носі та годував цукром, її шерсть була видно недавно підстрижена, а гриву прикрашала їй багряна стрічка. Голуби каз[а]ли, що вона неначе дуже задоволена з себе. Ніхто із тварин не згадував більше про Марічку.

У січні надійшли суворі, міцні морози. Земля була ніби залізо, у полі нічого не можна було робити. Багато зборів відбулося в клуні, а свині займалися плянуванням праці на весні. Помалу призвичаїлись до того, що свині, які були явно розумніші за інших тварин, мають вирішати усі питання політики колгоспу, хоч їхні рішення й підлягали затвердженню більшістю голосів. Ця догода могла б непогано діяти, коли б не суперечки між Біланом та Наполеоном. Вони розходилися у поглядах всюди, де тільки розходження були можливі. Якщо один із них виступав із внеском обсіяти більшу площу ячменем, то було певне, що другий домагатиметься більшої площі під овес, а якщо один із них казав, що те або те поле є якраз відповідне під капусту, другий заперечував, що воно непридатне до нічого, крім корневищ. Кожен мав своїх однодумців і нераз виникали бурхливі супереки. На мітингах Білан часто перетягав більшість на свій бік своїми блискучими промовами, зате Наполеон умів ліпше забезпечити собі підтримку в час між черговими мітингами. Особливий успіх мав він між вівцями. В останній час вівці взялися блеяти «чотири ноги – добре, дві ноги – погано» коли треба й коли нетреба, і часто в цей спосіб переривали мітінги. Заважено що вони мають особливий нахил починати своє «чотири ноги – добре, дві ноги – погано» в найважливіших моментах Біланових промов. Білан пильно простудіював кілька старих чисел «Xлібороба й Скотаря», що їх був знайшов у панському будинку і був повен проектів щодо поновлень та поліпшень. Він мовив учено про меліорацію, про консервування зеленої паші, про штучні добрива, опрацював для всіх тварин дуже складну схему як складати гній зразу в полі, кожного дня на іншому місці, щоб ощадити працю при розвозі. Наполеон не виступав з власними плянами, тільки заявляв спокійно, що з Біланових намірів нічого не вийде; здавалося, що він вичікує сприятливої нагоди. Але з усіх суперечок найбільш гірка була суперечка за вітряк.