Колгосп тварин

Усе це літо праця в колгоспі відбувалась, мов хід коліщаток в годиннику. Тварини ніколи навіть не уявляли собі, що можуть бути такі щасливі: кожен шматок страви був тепер виразною насолодою, бо це була справді їхня страва, вироблена ними на власний вжиток, а не наділювана, мов милостиня, завидющою панською рукою. Відкол’и людські істоти – чужоїди пішли собі геть, кожному діставалось більше їжі, було більше дозвілля, хоч тваринам бракувало ще досвіду. Зустрічались вони з численними труднощами: наприклад, пізніше, коли зжали збіжжя, довелось їм витоптати зерно прадавнім робом і видути полову віддихом, бо в колгоспі не було молотілки – але свинячий розум і Гнідкові величезні м’язи завжди знаходили вихід із положення. Гнідко викликав загальний подив. Ще за часів Джонса був він робітник пильний, але тепер скидався скоріш на трьох коней ніж на одного; були дні, коли здавалося, що вся робота в колгоспі спочиває на його могутніх плечах. Від ранку до вечора він то тягнув, то попихав, завжди там, де було найважче. Він домовився з одним із півнів, щоб той будив його ранком на пів години раніше як інших, і заки починався звичайний трудовий день, він заходжувався добровільно біля якогось завдання, де поміч була найбільш потрібна. На кожну проблему, кожен неуспіх у нього була одна відповідь: «Працюватиму дужче!» – він її прийняв як свою особисту приповідку.

Та працювали всі, відповідно до здібностей. Качки й кури, наприклад, заощадили п’ять бушлів збіжжя підчас жнив, збираючи окремі зерна. Ніхто не крав, ніхто не ремствував на пайки; чвари, гризня, заздрощі, що були нормальними прикметами життя в давні дні, тепер майже щезли. Від праці не ухилявся ніхто, або майже ніхто. Правда, Марічка нерадо вставала вранці і мала звичку передчасно покидати работу, бо, мовляв, камінець заліз їй у копито. І ще поведінка кішки була досить своєрідна. Швидко помітили, що коли треба було виконати якусь працю, кішки ні в який спосіб ніколи не можна було найти. Вона зникала на цілі години, щоб знову з’явитись у час їди, чи ввечорі, коли всі поверталися з роботи, буцім нічого й не було. Та вона завжди знаходила такі першорядні виправдання і муркотіла так примильно, що неможливо було не повірити в її хороші наміри. Здавалось, ніби старий осел Беніямін ні трохи не змінився від часуБунту. Він виконував свою працю так само поволі і вперто як за Джонса і ніколи не ухилявся, але й ніколи не зголошувався добровільно до понаднормової праці. Про Бунт і його наслідки, звичайно, не висловлював жодного погляду. Коли його питали, чи він не щасливіший тепер, після відходу Джонка, він тільки відказував: «Осли живуть довго. Ніхто із вас не бачив ще мертвого осла.» Отже доводилось вдовольнитися цією многозначною відповіддю.