Посланець

— Гадаю, непогано. Все-таки рік стажування в рухливому студентському колі. — І по хвильці вагання Калина наважився запитати: — Невже — Берлін?

— Е ні, Костю, навпаки — із Берліна…

— Розумію, — замислено мовив Калина. — Та чи зумію? Я ж військовий стільки, скільки йде війна…

— Ти розвідник, Костю, а потім: знання історії, природне володіння німецькою мовою — це твої плюси. А досвід роботи серед ворогів у близькому тилу? Знаю: тобі вже доводилося одягати форму німецького офіцера…

Генерал знав, що Калина знаходився з оперативно-чекістською групою в тилу німецько-фашистських військ, де провадив розвідувально-підривну діяльність проти ворога, поки німецька контррозвідка не напала на його слід і не почала переслідувати групу. Нависла загроза знешкодження групи. Вихід був один — перехід лінії фронту. Під час бою, який зав'язався між радянськими військами, що забезпечували перехід групи, і німцями, Калина був поранений. Але все це позаду, зараз генерал готував Калину для виконання нового завдання.

— До речі, — вів далі генерал, — Шеєр, по суті, також цивільна людина, військову форму одягнув лише два місяці тому. Звання гауптман — чисто символічне, відповідно до його становища, воно має виключно допоміжну функцію — вільно і нарівні почувати себе у колі військових. Тому воно не завелике, але й не мале. Можна сказати — виважене. Збагнув? Шеєрові не обов'язкове знання вояцько-академічних тонкощів, його, скажімо, цивільність у поводженні — виправдана, отже, про якісь особливі вимоги до нього згідно з статутами не може бути й мови. Інша справа — знання фахові, наукові. Та якраз вони у тебе є.

— І все ж необхідна підготовка…

— Безумовно. І вона буде. Тепер перейдемо до справи конкретно. На Шеєра партизани натрапили випадково три доби тому — полювали на штабістів. Тієї ж ночі пощастило перекинути його до нас. Сьогодні зранку вже розповідає.

— Швидко, — скептично примружився Калина. — І що, правду каже?

— Що можливо, негайно звіряємо. Складається враження, що каже, як є.

— Усю правду? — недовірливо перепитав Костя.

— Здається, не криє нічого. Але ти сам від завтра з ним розмовлятимеш, то й переконаєшся.

— Припустімо — каже правду, саму правду і нічого іншого, окрім правди. Але як ви цього досягли за такий короткий термін? Усе-таки птаха зловили неабиякого.

— Ти ось про що! — розсміявся генерал. — Усе психологічні вигадки твого сьогоднішнього опікуна майора Тамбуліді. Він того Шеєра дві доби возив по масових мітингах до Орджонікідзе і Грозного, Малгобека і Беслана, довіз аж до Кизляра. Шеєр — типовий вихованець інтелектуальної фашистської муштри, але, на щастя, виявився людиною об'єктивною, мислячою, зі своєю головою на плечах. Він збагнув, що війна для нього скінчилася раз і назавжди, а кінець «тисячолітнього» рейху — справа «історично мінімального часу». Це його слова. Річ у тім, Костику, що в Берліні він бачив показний, а тому нещирий фанатизм, у нас він зазирнув в очі і душу радянських людей, що йдуть боронити Вітчизну, побачив масове патріотичне піднесення і свідому самопожертву. Найбільше його вразила вперта облога військкоматів підлітками, яким ще не вийшов рік іти до армії… Одне слово, почав розповідати! «Гітлер капут…»