Посланець
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич, Поплавський Петро
- Серия: Посланець #1
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Посланець». Краткое содержание книги:
— Ого! Здається, упізнав нарешті, — мовив у трубку генерал Роговцев. — Нонно, кінчаймо розмову, а то наш любий Костик знову, мов скеля непорушна, закам'яніє…
І до Кості:
— Впізнав нарешті?
— Впізнав, товаришу генерал-майор.
— Ти сідай, — запросив Роговцев. — От не знаю, коли їж востаннє батька бачив? Чого не знаю, того не знаю.
Калина примостився край столу. Зауважив дві папки — одну зі стандартною назвою «Особиста справа» і написом від руки «Калини Костянтина Васильовича», другу з криптонімом «Історик».
— Тридцять шостого року, — відповів.
— Так, саме тоді ми з ним поїхали до Іспанії. А востаннє я бачив його сорокового року, інтернованого французами в Алжірі як підданого «третього рейху».
Калина розумів, що Роговцев дає змогу йому оговтатись, призвичаїтись і навіть своїм побіжним спогадом довів, що це саме так, бо з Алжіру комуніст, боєць тельманівського батальйону Хартлінг не повернувся.
— А як мати?
— Не знаю. Поїхала влітку сорок першого на Вінниччину до сестри на село відпочивати. Там зараз німці…
— Невесело… А сам як? Поранення дошкуляє?
— Та вже зовсім здоровий!
— Ну, ще не зовсім, обличчя бліде… Палицю свою, мабуть, в приймальні залишив?
— Блідий, бо мало буваю на повітрі. На палицю спираюсь, бо мало рухаюсь. А втім — вистругав для розваги. Усі боки в госпіталі відлежав.
Калина усвідомлював, що потрапив до Роговцева далеко не випадково, як не випадково на столі генерал-майора опинилися дві папки — його «особиста» та інша, поки що таємнича, з нічого не промовляючим криптонімом «Історик». Хоча, коли подумати… Адже він, Калина, закінчив історичний факультет Московського університету і останнього мирного року, його квітучої весни, захистив кандидатську дисертацію.
Роговцев мовби прочитав його думки, поклав свою важкеньку долоню на папку з криптонімом і, ніби сам дивуючись несподіваному збігу обставин, мало не врочисто проголосив:
— Виникла ситуація — вкрай потрібна наша людина, щоб і молода була, і в історії тямила, і на певного німака була схожа. Робота у таких випадках просто-таки шалена! Нарешті кладуть мені на стіл особисту справу. «Є! — кажуть. — Кращого не знайти!» Це, значить, тебе, Костю, так високо атестують… А я ще й не відаю, про кого йдеться. Розгортаю справу, дивлюся на фото і — криком: «Так це ж він!» А хлопці аж злякалися, що їхня праця пішла намарно: генерал, бачите, упізнав — значить… «Хто ж він?» — питають тремтячими голосами. Я їм і втовкмачую: «Син комінтернівця Хартлінга, мого бойового товариша!» Ну, тут на обличчях хлопців — натуральне Першотравневе свято…
— І справді схожий? — теж здивувався Калина.
— Ясно, не дві краплі води, але схожість велика. У вас однаковий північноєвропейський тип обличчя. На вулиці вас цілком можна переплутати. А втім, сам поглянь, що в цій папці, — і генерал посунув її до Калини. — Навіть військові звання у вас збігаються, — пожартував Роговцев, — він — німецький гауптман, ти — радянський капітан.
Передусім — фото. Дійсно, не дві краплі, та все ж, якщо з погордою задерти носа і набрати молодцювато-бундючного виразу, у сутінках не відрізниш. «У сутінках, а роздивлятимуться вдень…» Фах — історик, вихованець Берлінського університету. Прізвище — Шеєр.
А генерал, дивлячись на сина, думав про батька, про того Хартлінга, робітника-металіста з Гамбурга, що першого ж року громадянської війни зі зброєю в руках став на захист пролетарської революції в Росії, по війні побрався з чорнобривою, ясноокою дівчиною Василиною. Батькова доля була мінлива, і синові дали прізвище матері — Калина. Костику не минуло й року, коли подружжя виїхало до Німеччини як «біженці з більшовицького полону», фактично — на партійну роботу в робітничому середовищі. Він був вірним сином робітничого класу Німеччини, надійним і випробуваним функціонером самого Тедді — незламного Ернста Тельмана. Тедді й послав 1930 року Хартлінга знову до Країни Рад, на партійне навчання. Повернутися до Німеччини не довелося — до влади прийшли фашисти. Перший фронт боротьби з коричневою чумою проліг по спаленій пекучим сонцем землі Іспанії, і німецький комуніст Хартлінг грудьми захищав Республіку на окопній передовій.