Українська література 17 століття

В. І. КРЕКОТЕНЬ

СИНКРЕТИЧНА

ПИСЕМНІСТЬ

тт

ПЕРЕСТОРОГА 1

зіло погребная на потомнії часи православним христіаном, святої кафоличеської восточної церкви синам, аби відали, яко нікоторй єпископове панств коронних, которії ісперва завше под владзою і под послушенством святійшого вселенського константинопольського патріархи були, а по том, не для спасенія душ своїх альбо врученних себі, але для певних причин своїх і дочасних пожитков, яко ся нижей по-кажет, свойого патріархи одступили і римському папежові в послушенство ся оддали і великоє замішання в людєх учинили, і зась, пишучи книжки і друкуючи, пришлого віку людем знати дають, яко би то оні для спасенія душ людських вчинити міли, нічого іного в церков божію не внесли, только то, що якоби ісперва бути міло і бувало, взновили, і показують, іж би папа римський старший над всіми патріархами бути мів, а по том якоби ся патріархове од нього одорвати міли, і он їх прокляв, яко пастир вселенський і намісник Петра 2, святого апостола й єпископа римського, а по том якоби на Флоренськом соборі3 пред полторасти літ, то ест по року тисячном чтириста п’ятдесят дев’ятом альбо де-сятом, згоду з собою учинити міли, і митрополит київський Ісидор 4 якоби тую згоду в руськой землі утвердити мів, що якоби на многих місцях у церквах старофундованих знайдоватися міло і проч.

Кождий православний христіанине, потреба того^ аби-сь відав, одколь в сюю землю прийшла віра христіанськая. Іначей не довідаєшся, только аж з Греції прийняли віру хри-стіанськую уперед, піжли ляхове 5 з Німець римськую двай-цятьма і п’ятьма літи. І так були великії ревнителі, іж много з великим коштом церквей і монастирей намурували і маєт-ностями опатрили, злотом, еребром, перлами і дорогим камінням церкви приоздобили, книг великоє множество язиком словенським нанесли, леч того, що було найпотребні-йшоє, школ посполитих, не фундували. За чим, за літами, оная грубость поганськая і прироженнє, влекуіцеє на мар-ность того світа, так поразило, же потомкове оних побожних благочестивих самодержцов, княжат руських, світа сього красотами уведенії, а наукам не виученії, упали в великеє лакомство, около панування великую хтивость взяли і розділилися: єдині тут зостали, а другії у повночних краях панства осіли, і тії довше у своєм панстві трвали. І як собі очі лупали о панства, один другому видираючи, а помоч противко собі сусідов ограничних зводячи, яко венгров, по-ляков і литви, великоє кровопролитіє межи собою чинили. За чим онії помочники, побідивши супостатов їх, по том і самих побіждали і панство руськоє в руки їх приходило. За чим церкви божії з їх окрасами на луп приходили: злото, еребро і оноє дорогоє каміння і книги забрано, яко то на око обачиш у самом Кракові корунном і в костьолах римських повно того: книг словенських великими склепами знайдеш замкнених, которих на світ не випустять. Также єст і ве Львові у мніхов домініканов 6 склеп великий книг наших словенських учительських, докупи знесених по збуренню й осягненню панства руського. І так то много зашкодило панству руському вельми, же не могли школ і наук посполитих розширяти, і оних не фундовано, бо коли би були науку міли, тогди би за невідомостю й глупством своїм не прийшли до такової погибелі.