Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
— Яка виняткова краса, яка щаслива форма існування, що ви обрали собі! Яка ж гарна й проста теза, яку вам дано виявити своїм життям! Проте з якою майстерністю і з якою витонченістю виконуєте ви те завдання! Якби я, відкинувши повагу до Творця, хотів розважитися, критикуючи його творіння, я б вигукнув: «Менше змісту, а більше форми!» Ах, як би полегшила світ ця втрата змісту. Більше скромності в намірах, більше стриманості у претензіях, панове творці, і світ був би досконаліший, — виголошував батько саме в той момент, коли його долоня вилущувала білу литку Павлини з в'язниці панчішки. Тієї миті Аделя стала у відчинених дверях їдальні, несучи тацю з підвечірком. То була перша зустріч тих двох ворогуючих сил від часу великої розправи. Ми всі, присутні при цій зустрічі, дуже стривожилися. Нам було страшенно прикро виявитися свідками нового приниження й без того вже тяжко випробуваного мужа. Мій батько підвівся з колін у великому збентеженні, хвиля за хвилею на його лице напливали темні рум'янці сорому. Але Аделя несподівано виявилась на висоті ситуації. Вона, усміхаючись, підійшла до батька і дала йому щигля в ніс. На той вчинок Польда і Павлина радісно заплескали в долоні, затупотіли ніжками і, повиснувши з обох боків на батькових плечах, протанцювали з ним довкола стола. Таким чином, завдяки добросердечності дівчат, зародок прикрого конфлікту розвіявся у веселості.
То був початок дуже цікавих і дивних лекцій, які мій батько, натхнений привабливістю цієї невеликої й невинної аудиторії, проводив у наступні тижні тієї ранньої зими.
Варте уваги й те, як, спілкуючись із цією надзвичайно тямущою людиною, усі певною мірою поверталися до кореня свого життя, відтворювали свою появу аж до метафізичної суті, поверталися до первісної ідеї, щоб у цій точці зрадити її і схилитися до тих сумнівних, ризикованих і двозначних сфер, які тут коротко назвемо сферами великої єресі. Наш єретик походжав серед речей, як гіпнотизер, заражаючи і спокушаючи їх своїм небезпечним чаром. Чи нам назвати й Павлину його жертвою? В ті дні вона стала його ученицею, послідовницею його теорії, моделлю його експериментів.
Тут я спробую викласти з належною обережністю, уникаючи спокуси, ту велику єретичну доктрину, яка тоді на довгі місяці захопила мого батька й заволоділа всіма його помислами.
Переклав Іван ГНАТЮК
Трактат про манекени, або друга Книга роду
— Деміург, — казав батько, — не посів монополії на творчість: творчість — це привілей усіх духів. Матерії дана безконечна плодючість, невичерпна життєва потуга й одночасно зваблива сила спокуси, яка манить нас до формування. У глибині матерії визначаються невиразні усмішки, зав'язується напруга, згущуються зародки зовнішності. Уся матерія хвилюється від безконечних можливостей, що переходять крізь неї легким трепетом. Чекаючи живлющого натхнення духу, вона невпинно переливається сама в собі, спокушається тисячами солодких округлостей і м'якоті, які сама в собі породжує у сліпому роїнні.
Позбавлена власної ініціативи, похітливо-покірна, по-жіночому пластична, імпульсивна — вона стає місцем, непідвладним закону, відкритим для розмаїтих шарлатанів і дилетантів, сферою усіляких надуживань і сумнівних творчих маніпуляцій. Матерія — це найпасивніша і найбезборонніша істота в Космосі. Кожний може її ліпити, формувати, кожному вона покірна. Всі організації матерії — недовговічні й вільні, схильні до регресу і самоліквідації. У редукції життя немає ніякого зла до інших, нових форм. Убивство не є гріхом. Воно не раз буває необхідним насильством над упертими й закостенілими формами буття, які зробилися нецікавими. В інтересах захоплюючого й важливого експерименту воно може бути навіть заслугою. Тут є пункт виходу новій апології садизму.
Мій батько був невичерпним у вихвалянні того предивного елемента, яким є матерія.
— Немає мертвої матерії, — повчав він, — мертвість — це тільки омана, за якою ховаються невідомі форми життя. Масштаб тих форм безконечний, а відгуки та нюанси — невичерпні. Деміург володів цікавими й важливими рецептами творчості. Завдяки їм він створив безліч родів, що відновлюються власними силами. Невідомо, чи ті рецепти будуть коли реконструйовані. Але це зайве, бо якби навіть ці класичні методи творення виявилися зовсім недоступними, залишаються певні нелегальні методи, безліч методів єретичних і гріховних.