Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Прикажчики споживали її з благоговінням, з поважністю календарної церемонії. Пахощі перцю розливалися по кімнаті. А коли ми булкою повитирали зі своїх тарілок залишки заливного, думаючи про геральдику наступних днів тижня, і на полумиску залишилися тільки риб'ячі голови з вивареними очима — усі відчули, що день спільними зусиллями переможено і що решта вже до уваги не береться.
Аделя і справді з цією рештою, залишеною на її ласку, довго не церемонилася. Під стукіт горшків і плюскіт холодної води вона енергійно ліквідувала тих кілька годин і до смеркання, а мати зазвичай куняла тоді на отоманці. Тим часом у їдальні готували сценарій вечора. Польда і Павлина, дівчата-кравчині, розташовувалися з реквізитом свого фаху. Піднята на їхні рамена, до кімнати входила мовчазна, застигла пані, дама з клоччя й полотна, з чорною дерев'яною кулею замість голови. Але поставлена в кутку, між дверима й піччю, тиха дама ставала господинею ситуації. Стоячи непорушно, вона мовчки спостерігала зі свого кутка, за роботою дівчат. Сповнена критицизму й непривітності, приймала їхню старанність і загравання, з якими вони приклякали перед нею, приміряючи частини сукні, позначені білою міткою. Уважно й терпляче обслуговували вони мовчазного ідола, якого ніщо не могло задовольнити. Той молох був невблаганний, — такими бувають лише молохи-жінки — він весь час відсилав їх знову працювати, а вони, стрункі й вертляві, подібні до дерев'яних шпульок, з яких змотували нитки, і такі самі рухливі, спритними руками маніпулювали над купою сукна й шовку, втиналися цокітливими ножицями в її барвисту масу, фуркали машинкою, натискали на педаль ніжкою у лакованому черевичку, а довкола них, як виплюнута луска й полова біля двох вередливих і марнотратних папуг, росла купа відходів, барвистих клаптиків і шматинок. Криві щелепи ножиць розкривалися зі скрипінням, наче дзьоби.
Дівчата неуважно тупцяли по барвистих обрізках, стукали несвідомо, ніби по смітнику після якогось карнавалу, по залишках якогось великого, нездійсненного маскараду. З нервовим сміхом обтріпували із себе шматинки, лоскотали очима дзеркала, їхні душі, миготливе чародійство їхніх рук було не в нудних сукнях, які лежали на столі, а в тих сотнях відтинків, у тих легковажних і полохливих віялах, якими вони, мовби кольоровою фантастичною заметіллю, могли засипати ціле місто. Зненацька ставало їм душно, і вони відчиняли вікно, щоб у нетерпеливості своєї самотності, у жадобі інших облич побачити принаймні безіменне лице ночі, притиснутої до вікна. Вони обмахували перед зібраною фіранками зимовою ніччю свої розпаленілі щоки, відслоняли гарячі декольте, повні ненависті до себе і до своїх суперниць, готові стати до битви за кожного блазня, якого темний подих ночі привіяв би до вікна. О, як мало вони вимагали від життя! Вони мали все в собі, мали надлишок усього в собі. О, вистачило б їм опудала, напханого трачинням, одного-двох слів, яких вони давно чекали, щоб увійти в свою роль, давно приготовану, давно відбиту на устах, повну солодкої і страшної гіркоти, тяжко пережитої, як сторінки роману, проковтнуті вночі разом зі сльозами, зроненими на рум'яні лиця.
Під час одної з вечірніх своїх мандрівок по хаті, коли не було Аделі, мій батько наткнувся на той тихий вечірній сеанс. З хвилину він стояв у темних дверях суміжної кімнати з лампою у руці, зачарований сценою, сповненою гарячковості і рум'янців, тією ідилією з пудрою, кольоровим папером та атропіном, якою, немов багатозначне тло, була заґрунтована зимова ніч, що дихала серед збурених віконних фіранок. Насадивши окуляри, батько підступив кілька кроків і обійшов дівчат навколо, освічуючи їх піднесеною у руці лампою. Протяг із відчинених дверей підняв у вікні фіранки. Дівчата дозволяли себе оглядати, крутячи стегнами, поблискуючи емаллю очей, лаком рипучих черевичків, застібочками підв'язок під здутими вітром сукенками; шматинки, як щури, побігли по підлозі до відхилених дверей темної кімнати, а батько мій уважно приглядався до тих створінь, що пирскали сміхом, і стиха бурмотів: «Genus avium… якщо не помиляюся, scansorec або pistacci найвищою мірою гідні уваги».
Та випадкова зустріч стала початком цілої серії сеансів, під час яких мій батько небавом зумів зачарувати обох дівчат своєю дивною особистістю. На знак подяки за виняткову галантність і дотепну бесіду, якою він заповнював їхні нудні вечори, вони дозволяли йому, завзятому дослідникові, вивчати структуру своїх худеньких і недорогих тіл. Це здійснювалося у ході розмови, з повагою і вишуканістю, яка затушовувала очевидну двозначність тих досліджень. Стягаючи панчішку з Павлининого коліна й вивчаючи замилуваними очима тугу й благородну конструкцію суглоба, мій батько казав: