Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:

Бруно Шульц: Українське різночитання
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 147
Перейти на страницу:

Ми забули про нього.

Зусібіч облягла нас скорботна сірість міста, зацвітаючи у вікнах темними лишаями світанків і паразитарними грибами присмерків, що розросталися у пухнасті хутра довгих зимових ночей. Шпалери, що в ті дні були блаженно розслаблені й відкриті в кімнатах для барвистих польотів тієї крилатої зграї, знову замкнулися у собі, згусли, плутаючись в одноманітності гірких монологів.

Лампи почорніли й зів'яли, як торішні осоти чи будяки. Вони висіли тепер пониклі й сумовиті, тихо подзвонюючи кришталиками скелець, коли хтось навпомацки переходив через сірий присмерк покою. Даремно Аделя повтикала в рамена тих ламп кольорові свічки — блідий спогад, бездарний сурогат пишних ілюмінацій, якими недавно цвіли їхні висячі сади. Ох, де поділося щебетливе брунькування, квапливе й фантастичне запліднення у букетах тих ламп, з яких, мов із дірчастих чарівних тортів, злітали крилаті примари, розбиваючи повітря на колоди магічних карт і розсипаючи їх у барвисті оплески, які сипалися густою лускою глазурі, павиної та папужачої зелені, рисували миготливі сліди польотів і коливань, розкриваючи барвисті віяла трепетів, що після польоту довго ще залишалися у тремтливому повітрі. Ще й тепер ховалися у глибині сірого настрою відлуння й можливості різнобарвних відблисків, лиш ніхто не пробував звуками флейти просвердлити ті помутнілі шари повітря.

Ці тижні були позначені дивною сонливістю.

Ліжка цілими днями незастелені, закидані зім'ятою постіллю і повикочувані тяжкими снами, стояли, як глибокі човни, готові до відплиття у мокрі й складні лабіринти якоїсь чорної, беззоряної Венеції. Глухими досвітками Аделя подавала нам каву. Ми ліниво вдягалися у холодних кімнатах, при миготливому вогнику свічки, що відбивався у чорних шибках вікон. Ті досвітки були сповнені безладної метушні, нескінченної шуканини в різних шухлядах і шафах. По всьому помешканні було чути чалапання Аделиних пантофлів. Прикажчики засвічували ліхтарі, брали з рук матері великі ключі від крамниці й виходили в густу, вихористу пітьму. Мати не могла дати собі ради з одяганням. Свічки в ліхтарях гаснули. Аделя десь пропадала у віддалених кімнатах чи на горищі, де вішала білизну. Не можна було докликатися її. Ще молодий, каламутний і брудний вогонь у печі лизав холодні, блискучі нарости сажі в горлі комина. Свічка догасала, кімната занурювалася у темінь. Поклавши голови на скатертину стола, серед залишків сніданку ми напіводягнені засинали. Так, прилігши лицями на хутряному животі темені, ми відпливали на його хвилястому диханні в безпросвітне небуття. Будило нас голосне порядкування Аделі. Мати ніяк не могла причепуритися. Поки зачесалася — повернулися на обід прикажчики. Морок на ринку набирав кольору золотого диму. За хвилину з того димного меду, з тих імлистих бурштинів могли розповитися барви найкращого пообіддя. Але щасливий момент минав, амальгама просвітку відцвітала, піднятий фермент дня, уже майже дозрілого, знову опускався у безсилу сірість. Ми сідали до столу, прикажчики розтирали червоні від холоду руки, і зненацька проза їхніх розмов одразу відтворювала цілий день, сірий і беззмістовний вівторок, день без традицій і без обличчя. Але коли на столі з'явився полумисок з прозорою, наче скло, ґаляретою, подібним до скла заливним та двома рибинами в ньому — голова однієї до хвоста другої, мов фігурка зодіаку, — ми побачили в них герб того дня, календарну емблему безіменного вівторка, і квапливо розібрали її між собою, сповнені полегшення, що день повернув собі власну фізіономію.

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 147
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)