Вежі мовчання

— Ви говорите, кримінальну справу порушено два тижні тому? Звідки у вас взагалі вся ця інформація?

— Інформація з професійних джерел, вона точна, можете не сумніватися! — Женя відсунулася, випрямилася і гордо підняла голову, але Родіон зосередив усю свою увагу на грудях — це дійсно був високий клас! Краєм ока він помітив, що ситуація за сусіднім столиком закипає, і напружився.

— Чуєш, лох, скажи своїй телиці, щоб поменше сіпала цицьками!

Зверталися явно до нього, Рад це розумів, але реагувати на «лоха» категорично заборонялося. Він подивився на Женю. Та дійсно виглядала шикарно. До того ж, вона була з тих жінок, які знають, що кундаліні — це не італійський співак, тобто такі жінки досить виховані та освічені, щоб отак одразу грубо посилати куди подалі тих, хто їм не подобається, — спочатку вони витягнуть із них усі соки, вдосталь набавляться, а потім уже і пошлють. Саме таких Радик найбільше й боявся, але саме таких, бажано в окулярах, він найбільше завжди і хотів затягнути у ліжко. Женя окулярів, щоправда, не носила, але від цього не ставала менш привабливою та небезпечною здобиччю. Вона дуже спокійно пила свій чай з лимоном і дивилася йому прямо в очі. Дивитися у відповідь Рад собі суворо заборонив, він добре запам’ятав цю багатообіцяючу божевільно хвилюючу безодню хвиль, в яку можна пірнути, але з якої не можна випірнути, — бо каміння не спливає, це не в його природі.

— До тебе звертаються! — Здоровий амбал міцно вхопив його за рукав джемпера. — Ти хто по життю?

Рад спокійно відхилився, уважно подивився на гопників.

— З якою метою цікавишся? — це була правильна пацанська відповідь, і знати її міг тільки правильний пацан. За правилами, гопники, як мінімум, мали хоча б трохи попуститися і зніяковіти. Але вони не зніяковіли й не попустилися.

— Ти шо, рамси поплутав?! — Амбал підвівся, зробив крок вперед і різким рухом приставив Родіону два пальці під ніс. — Накинь ніздрі, лошара!

Це був уже конкретний наїзд, і уникнути бійки в таких випадках, як правило, неможливо. Радик був сміливою людиною, але битися не любив і не вмів, він взагалі терпіти не міг таких ситуацій. І якщо справа доходила до мордобою, то одного удару в щелепу йому вистачало, щоб вирубатися хвилин на десять. Він не любив насильства, однак не тому, що був гуманістом або глибоко віруючим християнином, ці явища і поняття взагалі пройшли повз його життя, просто Рад був значно слабкішим від більшості тих, хто битися любив, тому по морді, як правило, по повній програмі одержував саме він.