Вежі мовчання
- Автор: Положій Євген
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4841-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вежі мовчання». Краткое содержание книги:
Потім вони кудись для чогось поїхали, але точно не в готель і не до неї додому, бо Женя сказала, що там чоловік. Він здивувався, але нічого не запитав.
Туди, куди їй було потрібно, їх довезло таксі. Вони зайшли у великий темний двір, певно, якоїсь державної установи. Він чекав її, немов у прострації, біля входу хвилин двадцять, і за цей час встиг визначити, що це лікарня. Згодом він дивувався й намагався відповісти собі на питання, що ж усе-таки на нього найшло того вечора, але раціональна відповідь вимальовувалася лише одна: у пиво підсипали якоїсь гидоти. Однак він відкидав цю думку як неможливу. Не стільки тому, що не міг повірити в таку Женину підлість, скільки тому, що мети вводити його в напівнепритомний стан ні в кого на той момент не могло ще з’явитися. Тому, як не хотілося, відповідь потрібно знову шукати в ірраціональному: власних снах, мріях, спогадах, переживаннях з приводу смерті батька. А тут ще ці дивні примари в потязі… Коротше, вона поїхала. Точніше, поїхали вони на таксі разом, але він, сунувши водію п’ятдесятку, біля готелю вийшов першим — так їй схотілося, і він не заперечив. Власне, все нормально, хвилюватися нема чого: номер телефону він записав, і, якщо захоче відтягнутися, напевно в будь-який момент зможе їй зателефонувати. «Вона, мабуть,
гарна в ліжку», — так він подумав, відкриваючи ключем двері номера.
Дощ тієї ночі не йшов, і він, прийнявши душ, заснув майже відразу.
Дві чоловічі фігури у напівтемному холі готелю підозр не викликали. Він просто зауважив, засинаючи, що адміністрація могла б трохи уважніше ставитися до душевного спокою своїх клієнтів. Утім, це цілком могли бути й постояльці, які затрималися в барі, до того ж тут вам не «Хілтон»…
ЧЕТВЕР. ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Ранок обіцяв сонце і багато приємних новин упродовж дня. Так усе й сталося, але це не стосувалося, на жаль, роботи. До заводоуправління Рад зміг потрапити тільки близько десятої години — із самого ранку вхід заблокував страйк. Робітники стояли з плакатами, на яких проголошувалися гасла з вимогами повернути колишній графік робочих змін і підвищити оплату праці. На сходах прохідної управління з мегафоном виступав невисокий чоловік у робочому одязі. Одразу впадало в очі, як міцно він стоїть на ногах у прямому й переносному значенні цих слів, як упевнено тримається перед людьми. Як зрозумів Родіон, це був один із бригадирів ливарного цеху. Говорив він по суті, коротко, точно, рубав долонею повітря, лаючи начальство, і дві сотні людей активно аплодували кожній його заяві й кожному руху. Рад запитав, чи не можна пройти в заводоуправління, й показав тимчасову перепустку, але хтось із страйкарів грубо відповів, що на вулиці йому буде краще чутно:
«Через пластикові вікна до вас не дуже-то й достукаєшся!» Пояснювати щось цим підігрітим із самого ранку масовим протестом та дешевим алкоголем людям було даремно, їх повністю поглинули власна сміливість та безкарність, і вони продовжували наполегливо вимагати директора. Нарешті з дверей заводоуправління вийшли молодий чоловік у світлому костюмі й сивий напівдідусь у спортивній курточці, напевно, лідери офіційної профспілки, яку годував із своїх мозолистих рук Червоний Дон. У юрбі невдоволено засвистіли: «Червоного Дона сюди давай!» Молодий спокійно взяв мегафон і відкашлявся. Його зовнішній вигляд говорив, що йому вкрай неприємне те, що зараз відбувається, і тільки службові обов’язки, помножені на величезне зусилля волі, змушують його спілкуватися з цими людьми. Він явно їх зневажав, і юрба дуже добре це відчувала, тому діалог відразу не склався. Навіть не важливо, що він казав у якусь мить і що скаже в наступну, одна зневажлива гримаса, що мимоволі проскочила крізь відпрацьовану доброзичливу посмішку на його заспаному пихатому обличчі, зіпсувала справу з самого початку. Радик зрозумів, що це надовго, і набрав по мобільному НІ, який, на диво, виявився вже на місці.
— Розпустилися зовсім! Управи на них немає! То це їм подавай, то те! А все чому? Хазяїна в країні немає, ось чому! Дірява влада, як решето! — напустився він на всіх разом. — Вибачте, що так вийшло, але я вам зарадити ніяк не можу, роботи по саме нікуди, та й не пройти там, самі бачите. Так що ви погуляйте годинку по місту. Я вам потім усе поясню.
Це виглядало безглуздо, але нічого не вдієш — довелося погуляти.
Входячи через дві години до кабінету Назара Івановича, Родіон із подивом помітив, що табличка на дверях відсутня, учора він на це не звернув уваги. НІ жваво вискочив із-за столу, ледь-ледь не знісши чималим пузом пачку документів, і енергійно потис руку.