Серце Змії через 200 років
- Автор: Розов Александр Александрович Rozoff
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Серце Змії через 200 років». Краткое содержание книги:
4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі. Людство вступило в космічну еру. А в 1958 р. Іван Єфремов видав фантастичне оповідання «Серце змії», про зустріч двох зорельотів, земного та інопланетного в далекому космосі. За 50 років, проґрес зробив крок вперед, але проблеми, поставлені Єфремовим, не втратили актуальність. Зараз ми можемо подивитися на них ширше, ніж було можливо в його час.
Ось тепер можна починати. Час дії — кінець XXII століття нової ери (за старим стилем), або початок III століття космічної ери (за новим стилем). Місце дії — околиці зірки Серце Змії (Cor Serpentis), приблизно 75 світлових років від Землі (Терра).
— Ти що задумала? — запитав Товстун, механічно закидаючи в рот чергову, третю за рахунком, різноколірну кульку харчового концентрату.
— Хтось же повинен вас прикривати, — пояснила вона.
Айра дістала з наплічної кобури пістолет, поклала на коліна й діловито сказала:
— Я беру лівий сектор, ти — правий.
Стріла гойднула очима на знак згоди.
Фрой встав, перекинув через плече трал, і пристебнув до поясу страхувальну стрічку, прикріплену до барабана лебідки на задньому бампері октиянського візка.
Сіро-зелений черв’як-переросток, спочатку підняв свою безформну голову, щоб краще бачити те, що відбувається, а коли дивна двонога істота зробила крок у воду, ліниво відкочував на іншу сторону свого острівця.
— Флеш, морду закрий про всяк випадок, — сказала Айра.
— Закрию… Дівчатка, ви, у разі чого, голови нам не знесіть, гаразд?
— У разі чого, ми акуратно, — заспокоїла Стріла, перехоплюючи свій «ліхтарик» зручніше.
— Сподіваюся, — буркнув він, опустив забрало шолома, перехопив трал зручніше, і поліз в густу кашу з синьо-зеленого баговиння.
Дно річки круто йшло вниз. Через десять кроків вода вже доходила Фрою до поясу, а ще через п’ять — до середини грудей.
— Досить! — крикнув Товстун, що йшов за ним до кромки води.
Фрой кивнув, розкрутив трал над головою, як пращу і кинув метрів на вісім. Грузила пробили шар баговиння і потягнули орлонову сітку на дно. Почекавши півхвилини, він почав повільно вибирати трал і… з неголосним сплеском пішов під воду.
В ту ж секунду Товстун однією з верхніх кінцівок торкнувся пульта.
Запрацювала лебідка. Страхувальна стрічка натягалася і повільно поповзла з води.
Стріла та Айра вже стояли поряд із Товстуном, готові відкрити вогонь.
На поверхню виринула верхівка шолома, обліплена баговинням.
— Зі мною усе ок, — почулося з динаміків, — просто в сітці заплутався хтось великий, я ледве втримую… Зараз подивимося.
Услід за шоломом з’явився торс і руки, що стискали руків’я трала, а потім, в декількох метрах від нього, показалося переплетення бурих стволів, обмотаних водоростями.
— Тобі не здається, що трал просто зачепився за корчі? — спитала Айра.
— Ні. Воно сіпається, — Фрой уже впіймав ногами ґрунт, і зараз задкував назад, оскільки барабан продовжував намотувати страхувальну стрічку, — Товстуне, стоп машина, інакше я не утримаю руків’я.
Товстун вимкнув лебідку, вбіг у воду і, ставши поряд із Фроєм, швидко відстебнув страхувальну стрічку від його поясу, пропустив її крізь руків’я трала і зав’язав морським вузлом.
— Тепер нікуди не дінеться, — пояснив він і знову ввімкнув лебідку.
З води стало виповзати щось, схоже на величезний, злегка сплюснутий муляж їжака, що зачепився за вічка щільно набитого всякою всячиною трала.
— Я ж казала, корчі, а ти… Ух, ні фіга собі…
Останній вигук Айри був викликаний виглядом двох істот, розміром з великого собаку, що нагадували спрутів блідо-лілового кольору з яскравими пурпурними плямами. Вони мали по шість товстих щупалець, забезпечених солідними кігтями. Вчепившись у протилежний край «їжака», вони намагались зупинити його просування до суші.
— Стоп! — сказала Стріла, — по-моєму, ми даремно це робимо.
Товстун мовчки торкнувся пульта і барабан лебідки зупинився.
— Мені здається, це — їх гніздо. Ну цих, — октиянка махнула клішнею у бік «спрутів». Ті зробили ще декілька спроб відтягнути громіздку споруду на глибину, а потім докірливо втупилися на людей і октів великими, ясно-зеленими очима.
— Так, незручно вийшло, — погодилася Айра, — хлопці, може, спробуєте відчепити трал від цієї штуки? Раптом у них там дитинчата або щось на кшталт цього?
— Не думаю, що вони зрозуміють нас правильно, — заперечив Фрой, — мені не хочеться, щоб мене хапали щупальцями за ноги й таке інше… Ось що, спробуй їх відігнати.
— Як?
— Дай розряд поверх голів. Може, це їх злякає. Тільки акуратно.
Айра знизала плечима і підняла пістолет… Яскрава блакитна блискавка кинулася через річку в півтора метрах над водою. Оглушливий грім різонув по вухах. Верхівка кам’яного ікла, яке стирчало з води в сотні метрах від берега, неначе вибухнула, розлетівшись на безліч осколків.
— Чорт! Сподіваюся, я їх не вбила?
«Спрути» плавали на поверхні, мляво розкинувши щупальця.
Фрой і Товстун одночасно кинулися вперед і почали поспішно відчіплювати вічка сітки від «гнізда».
— Оса! Що у вас твориться? — пролунав із динаміка голос капітана. — У що ти стріляла?