Серце Змії через 200 років

Можна сказати, що експедиція знаходилася на ідеальній ділянці для відбору як ґеолоґічних, так і біолоґічних матеріалів. З ґеолоґією проблем не було, а от із біолоґією сталася дрібна, але прикра неприємність.

— Капець тралу, — констатував Товстун, розглядаючи вічка поліамідної сітки, що піддалася дії місцевого планктону. — Четвертий зжерли. Останній.

— Братимемо зразки нашим, орлоновим — запропонувала Айра, — Орлон вони не жеруть.

— Він короткий і його не можна закинути метальником, — заперечив окт, — доведеться влізати в це пюре по самі очі.

Взагалі-то, спостерігач, що не має даних супутникової зйомки, ніякої річки б тут навіть не зауважив — ландшафт виглядав так, ніби помірно-заболочений берег моря згинається, перетворюючись на глибоку трясовину, по поверхні якої повільно дрейфували сюрреалістичного вигляду острови з обплетених водоростями напівгнилих стволів велетенських хвощів.

— Я поліз, — запропонував Фрой, — я тут найвищий. А ти підстрахуєш.

— Згода, — погодився Товстун, погойдавши очима на стеблинках. Кивнув, тобто.

Стріла дожувала порцію харчового концентрату, плеснула бузкової рідини з прозорої скляночки-пакету, хихикнула, себто, блимнула яскравими зиґзаґами на черевці, і єхидно запитала:

— Що, хлопчики, хочете розім’ятися після їди?

Фрой задумливо проковтнув залишки життєрадісно-рожевого желе з тюбика з написом «бекон по-австралійськи», з тугою подивився на навколишній пейзаж і прорік:

— Шашличку б зараз… Скільки живності навкруги й уся вкрай непридатна.

— А я б поїв молюсків, запечених на вугіллі, — мрійно додав Товстун, — між іншим, тутешня фауна по хімізму все-таки ближче до вас.

— Вона ближче до поліамідного волокна, — уточнив Фрой, — що доводиться хімічним аналізом і станом трала, що лежить перед нами. Ми з Осою його жерти не можемо.

— Радійте, — буркнула Айра, уминаючи субстанцію, яка, якщо вірити етикетці на тюбику, була «кальмарами у винному соусі», — раз ми їх не можемо жерти, то, і вони нас теж не можуть. Для вас, хлопці, це дуже актуально. Я маю на увазі, якщо ви й справді вирішили туди лізти.

— А вони в курсі, що не можуть? — поцікавилася Стріла, — що скажеш, наприклад, про ось цього красеня?

Октиянка протягнула клішню, вказуючи на край одного з плавучих островів. Там лежав товстий п’ятиметровий сіро-зелений черв’як із широкою пащею у вигляді зубастої лійки, над якою виднілося вісім чорних намистинок, схожих на павукові очі.

— Мені він не дуже подобається, — призналася Айра.

— Ось і мені не дуже. Б’ємося об заклад, що йому все одно, що хапати, аби рухалося. А їстівне чи неїстівне, це він потім розбирається.

Окинувши поглядом інших, і переконавшись у відсутності охочих прийняти це парі, вона запустила ліву верхню кінцівку в одну з кишень скафандра і витягнула звідти пристрій, що нагадує циліндричний кишеньковий ліхтарик.