Хвороба Кітахари
- Автор: Рансмайр Кристоф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-70-3
- Переводчик: Максим Солодовник
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хвороба Кітахари». Краткое содержание книги:
Неоднозначність, багаторівневість месиджу — невід'ємна складова творчості видатного австрійця — відчуваються тут навіть гостріше, ніж у всесвітньо відомому «Останньому світі», даючи читачеві змогу по-справжньому заглибитись у пронизливу красу і своєрідну ліричність життя персонажів цього виразно кінематографічного тексту, який тільки на перший погляд може здаватися просто новим етапом авторської гри із жанром «альтернативної історії».
Коли березневі й квітневі бурі деколи гнали через заболочені поля хмари червоного пилу, дрібний пісок, про який в Моорі говорили, ніби південні вітри приносять його з пустель Північної Африки, у Берінгового батька знову нив шрам на лобі і всюди ввижався пісок, він проклинав свою долю і вовкуватість Берінга: жінка! в домі будь-що потрібна жінка, конче, навіть якщо вона буде з армійського борделю, хоча б для того, щоб вона вимела із садиби летючий пісок, що хрускотить на всіх підвіконнях і на підлозі, а з ним — і біль спогадів.
Але навіть коли він не скаржився, не сипав докорами і не викрикував через весь будинок прокльони, схоже було, що батько Берінга збирався використати роки своєї «відставки» на те, щоб з усією безпощадною, гострою спостережливістю того, хто відійшов від справ, слідкувати за кожним кроком нащадка. Здійснюючи контрольний обхід здичавілого фруктового саду, старий стукав своїм костуром по стовбурах погано обрізаних дерев, годинами лупив по опорних жердинах тріскучого вітряка або сидів у сутінковій, зараженій будинковим грибком світлиці й розгонистим, як у всякого підсліпуватого, почерком виводив у шкільному зошиті реєстр прорахунків і недбальств свого наступника:
У четвер дохлий стриж у криниці й собака не на цепу. У п'ятницю в комині згоріла рукавиця, а в сінях знову повно піску. Вночі скрипів незмащений флюгер. Буря. Не можу спати. І так далі.
Через свої марення Дівою Марією і постійною марною тугою за раєм мати Берінга давно перестала звертати увагу на довколишній світ. За наказом Богородиці вони вигнала чоловіка (богохульника й лихослова) зі спільної спальні, та й до інших кімнат заходила тільки після того, як він ішов з них. З Берінгом вона розмовляла виключно пошепки, м'яса не їла і взагалі харчувалася наодинці, на кухні, а кожну іскру, що вилітала з попільника печі, вважала знаком небес.
Мало не щодня тепер їй являлася над пожежною водоймою левітуюча полька Целіна з вогнепальними ранами, її ангел-охоронець, який передавав їй поради і послання Божої Матері і для якого вона запускала вінки з квітів, кидала у воду іконки святих та інші пожертви в надії, що він знайде дружину для її самотнього сина.
Берінг ненавидів свою спадщину. Немов в облозі з напівпрогнилих джипів, лафетів і випатраних броньовиків — усю цю техніку військові ешелони кинули при відході, а він відбуксирував її на Ковальський пагорб, — нависала його садиба над дахами Моору. Вікна кузні були розбиті або позабивані, зірки тріщин у склі проклеєні папером, намащеним воском. Там, де й папір поверх тріщин розірвався або там, де його взагалі не було, у темряву майстерні вже вдерлися гілки здичавілого саду. Навіть під високими плодовими деревами в цьому саді — грушами й волоськими горіхами — тулилися машини, тонули в заростях кущів та дикого винограду, геть зношені, бурі від іржі, багато з них глибоко вросли в м'який ґрунт; тут — зарослий мохом броньовик без покришок і без керма, там — сіноворушилка, розібрані шасі двох лімузинів і, мов серце динозавра, встановлений на масивну дерев'яну підставку мотор без поршнів і клапанів, чорний, замащений маслом і настільки величезний, що ні в якому разі не міг належати жодному з цих драндулетів під деревами.
Хоча молодий коваль давно вже не знаходив бодай якогось застосування проіржавілим Гвинтам, карданним валам і підкрилкам із цього залізного цвинтаря, а все ж час від часу запрягав коня і підтягував на пагорб ще один непотріб, ще один шмат роз'їденого корозією металу, ніби маючи бажання ще щільніше стягнути довкола ненависної садиби кільце з брухту. Ковальський пагорб став таким же непривітним і занедбаним, як і ввесь осяжний звідтіль світ.
Проте Берінг, приневолений обов'язками перед батьками, кузнею і хазяйством, напевно ніколи б не кинув свого спадку напризволяще і не виїхав би, якби орда зарізяк не змусила б через кілька днів після його двадцятитриріччя заплямувати кров'ю власний дім, зробивши його непридатним для життя. Це була безвітряна, тепла квітнева ніч, і Берінг у ній застрелив одного з чужинців.
Мертвий? Невже цей п'яний бандит, що вистрибнув на нього з темряви, справді стік кров'ю від вогнепальних ран, що уві сні й наяву розверзаються в уяві коваля: двоє спливаючих димом очей на грудях у чорному шкіряному панцирі, дві невеликі рани, які перетворили сталевого чоловіка на м'яку, невимовно м'яку, ніби зовсім без кісток, істоту, яка, проте, не впала, а на частку секунди виросла! — і лише потім, незграбно обертаючись, загриміла вниз по сходах в обійми дружків, що саме підбігали.