Тарас. Повернення

— Это кто был, Ната?! — спитав тато доньку й поцілував у щічку.

— Верблюд! — сказала мала.

Ускова підійшла збоку й погладила доньці коротке волосся. Стрижена під хлопчика, Наташа всіх вражала не по-діточому мудрим поглядом. Допитливість дівчинки приваблювала багатьох. І хоч маленя потішно шепелявило, виговорюючись у чотири рочки, та в інтонації вже вчувався розум і цікавість.

— А ведь сколько тут живем, а фельдфебель верблюда с плаца отогнать никак не может! — тереблячи русявий йоржик доньки, сказала Ускова.

Наташа несподівано схопила мамину руку, притримала рухливі пальці й, делікатно прибираючи їх із голови, відповіла:

— Вашьши пальтсы мешьшают моим мышьлям.

І, сконцентрувавшись на думці, Ната з усією серйозністю звернулася до тата:

— Отетьс, вы умеете говорить правду?

Питання було настільки несподіваним, що комендант про всяк випадок вирішив віджартуватися:

— До некоторых пор.

— До каких некоторых? — від двозначності відповіді Ната нахнюпилася, й Іраклій Олександрович, щоб заспокоїти, пригорнув доньку, яка от-от розплачеться, і турботливо спитав:

— Что случилось, Наташа?

— А потшему его нет? — спитала Наташа.

— Кого нет? — здивувався Усков.

— Моего Горитша! — захлипала мала. — Отьшего дядя Тарашь третий день к нам не приходит?

Агата й Іраклій перезирнулися. Іраклій Олександрович вирішив продовжити гру з донькою, нахилився їй над вушком і промовив до неї по секрету:

— Ты знаешь, он, должно быть, с великанами бьётся.

— Один в пустыне! — Агата підтримала чоловіка, проказуючи Наті слова в друге вухо.

Від тих нашіптувань дівчинка затулила вуха долоньками. Очі її зробилися круглими. Вона захитала головою і категорично заперечила:

— Шь великанами? Я была в пушьтыне! Там вшьо ровное!

— Ты была там днем, а великаны в пустыне вырастают из глубины земли только ночью, — продовжив вигадувати Усков.

— А жачем великанам рашьти? Они ше и так жьдоровые!

Усков звернувся до доньки, як до дорослої:

— Нет такого существа, Наташенька, чтоб ему не захотелось стать повыше.

— Отетс, тьшего вы меня дурите, когда нушно его ишькать!

Ната вирвалася від батька й побігла до вхідних дверей.

— Ната! На улицу сейчас нельзя! Там пылевая буря!.. — скрикнула Агата й поспішила за нею.

— Подождите нас тут, — наказав Ферт Михайлу Мєшкову, спускаючись камінним тунелем у найнижчий ярус тюрми, видовбаний у скелі під Новопетровським укріпленням.

— Позвольте, господин поручик! Тюрьма — это моя парафия! — запротестував Мєшков і рушив за Фертом і Косарєвим.

— Тюрьма — ваша, а моя — всё Новопетровское, — відрізав поручник.