Червоні хащі

Усі повсідалися по місцях, але їсти не починали, чекаючи на молодих із родиною. Матвіївна потішила громаду анонсом картопляного пюре й усе переймалася, що воно застигне до того часу, поки зготують м’ясо, тому погнала чоловіків до палат, аби взяли кілька укривал і загорнули виварку з гарніром до потрібного часу.

Незважаючи на те, що на столі було порожньо, люди раділи, продовжуючи активно обговорювати подію, що наближалася. Йосип, як виявилося, не полінувався збігати до Грузінки і випитати в неї, де житимуть молодята. Завідувачка однозначно відповіла, що вони й надалі мешкатимуть у своїх палатах, але їм дозволять їсти за одним столом, після чого з’явилася нова тема для розмови: хто до кого пересяде? Чи то Славентій до Глашиного столу третьої палати, чи то Глаша — до чоловіків? І хто в такому разі перейде за протилежний стіл, аби звільнити місце?

Старенький, очевидячки, був незадоволений розкладом, який оминув наш стіл.

— От дє твої глаза билі? — питав він у Журби.

— А шо?

— Така пара: Гріша і Глаша!

Журба у відповідь лише сміявся і махав на Йосипа руками. А той не вгавав:

— Хай би она тєбя катала, шоб ми с Портосом нє напрягаліся. І сєла би за наш стол. Ти б сьорбать перєстал, шо свиня, єщо б і малахольного снялі с поєзда, — пошукав він очима горбуна і знайшов його на краю спільного столу, поруч із Петровичем. — Слиш, Риба, в натурє, перєсєл би к бабам, — оні б тя за сина полка прінялі, с груді кормілі би, — додав він під гучний регіт аудиторії. «Йосип, звичайно, та ще потвора, проте без нього тут було би сумно», — думав я. Такі люди — наче горілка чи лікарська отрута: все залежить від дозування. Якби Старенького можна було вимикати, як радіолу, ціни би цьому чоловіку не було.

Нарешті ввійшли молоді: Славентій — у кітелі з орденськими планками, Глаша — у бежевому платті та з високою зачіскою в стилі «Райвно гуляє Перше травня». Їх посадили на головні місця. Поруч із ними сіли свідки: Петрович із Раїсою та чоловік середнього віку в дублянці й у норковій шапці. Тут сумніву не було — син Славентія, — такі схожі. Він поставив на стіл велику барсетку й узяв у жінки, котра сіла поруч, величезний білий пакет, із якого почав виймати пляшки горілки і ставити їх на стіл під схвальний гомін чоловічої частини.

Жіноча тим часом засюсюкала, звертаючись до маленького хлопчика, котрий увійшов останнім. «Міша, сідай до діда ближче», — вказала йому на вільне місце невістка, та дитину вже закрутили до себе наші жінки, хором розпитуючи, скільки ж йому рочків і чи ходить він до дитячого садочка.