![Селінджер Дж.9 оповідань [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Селінджер Дж.9 оповідань [UK]
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Селінджер Дж.9 оповідань [UK]». Краткое содержание книги:
ЗМІСТ:
Чудовий день для рибки-бананки
Дядечко Віґґілі у Коннектикуті
Незадовго до війни з ескімосами
Чоловік, що сміється
У човні
Для Есме: з любов'ю і мерзотою
Вуста чарівні та зелені очі
Блакитний період де Дом'є-Сміта
Раптом з іншої частини помешкання пролунав чоловічий голос:
— Еріку! Це ти?
Джинні вирішила, що то, напевно, брат Селени,якого вона ніколи не бачила. Тож вона схрестила свої довгі ноги, підібрала край пальта-поло вище колін і стала чекати.
У кімнату влетів босоногий юнак із відкритим ротом, в окулярах і піжамі.
— А я думав, це Ерік, треба ж, — заявив він. Не зупиняючись, але рухаючись дуже невпевнено, він перетнув кімнату, гойдаючи щось у долонях, притиснутих до хирлявих грудей. Діставшись софи, він сів поряд із Джинні. — Щойно порізав чортів палець, — ледь не підвиваючи, оголосив він. Потім подивився на дівчину — так, ніби заздалегідь знав, що вона там сидітиме. — Ви колись різали собі палець? Просто до кістки, і все таке? — спитав хлопець. У цьому пронизливому голосі Джинні почулося благання, ніби своєю відповіддю вона могла врятувати його від якогось особливо болісного відкриття — такого, що прирекло б його на довічну ізоляцію.
Вона витріщилася на хлопця.
— Ну не те щоб аж до кістки, — зізналася вона, — але різатися доводилось. — Він був найкумеднішим хлопцем — чи чоловіком, вона не могла сказати напевно, — якого вона колись бачила: волосся скуйовджене після сну, на обличчі кількаденна рідка білява щетина. А вигляд він мав... ну такий... дурнуватий. — Як це трапилося? — ввічливо поцікавилася вона.
Він дивився на порізаний палець, опустивши кволе підборіддя.
— Га?
— Як це сталося?
— Чорт, та звідки ж мені знати? — вигукнув він таким тоном, що давав ясно зрозуміти: відповідь на це питання не отримати ніколи. — Я копирсався у чортовому кошику зі сміттям, а там виявилося повно лез для бритви.
— Ви брат Селени? — уточнила Джинні.
— Егеж. Боже, я помру від утрати крові. Не кидайте мене. Мені може знадобитися переливання крові.
— Ви наклали пов’язку?
Брат Селени відірвав поранену руку від грудей і продемонстрував її Джинні.
— Лише чортів туалетний папір. Щоб припинити кровотечу. Я так завжди роблю, коли ріжусь під час гоління. — Він знову подивився на Джинні. — А ви хто? — раптом спитав він. — Подруга шмаркачки?
— Ми вчимося в одному класі.
— Справді? А звати вас як?
— Вірджинія Меннокс.
— Так ви Джинні? — уточнив він, скоса поглянувши на неї крізь окуляри. — Ви Джинні Меннокс?
— Так, — кивнула дівчина й поставила ноги поряд.
Увага брата Селени знову повернулася до пальця: вочевидь, для нього це була єдина важлива річ у всій кімнаті.
— Знаю вашу сестру, — байдужим тоном зазначив він. — Чортова задавака.
Джинні вигнула спину.
— Хто?!
— Ви чули.
— Вона не задавака!
— Чорта з два, — фиркнув Селенин брат.
— Не задавака!
— Чорта з два. Вона просто королева. Королева чортових задавак.
Джинні мовчки дивилась, як він обережно знімає з пальця товстий шар туалетного паперу і зазирає під нього.
— Ви навіть не знайомі з моєю сестрою.
— Чорта з два.
— Ну то як її звати? Як? — наполегливо спитала Джинні.
— Джоанна... Джоанна Задавака.
Джинні знову помовчала.
— Як вона виглядає? — раптом спитала вона.
Жодної відповіді.
— Як вона виглядає? — повторила Джинні.
— Коли б вона була хоч наполовину такою гарнюньою, якою себе вважає, їй би, чорт забирай, дуже пощастило, — відповів брат Селени.
«Вельми цікава відповідь», — мовчки відзначила Джинні.
— Щось не пригадую, щоб вона згадувала про тебе, — продовжила дівчина.
— Це мене дивує. Навіть, чорт забирай, лякає!
— Як би там не було, вона заручена, — повідомила Джинні, потайки спостерігаючи за співрозмовником. — Виходить заміж наступного місяця.
— За кого? — спитав хлопець, відводячи очі від пальця.
І Джинні повністю використала ту нагоду, що він знову
дивиться на неї.
— Ти його не знаєш.
Він знову став копирсатися із заліпленою вавкою.
— Мені його шкода, — тільки й промовив брат Селени.
Джинні пирхнула.
— Кров іще йде, просто ллється. Як гадаєте, може, треба його чимось змастити? Чим помазати? Меркурохром підійде?
— Краще йодом, — порадила йому Джинні. Але трохи згодом, зрозумівши, що за даних обставин така відповідь занадто чемна, додала: — Від меркурохрома взагалі жодної користі.
— Чому це? Що з ним не так?
— Просто не годиться для таких випадків, от і все. Візьміть йод.
Хлопець знову подивився на неї.
— Але ж він щипає, чи не так? Він щипає чорт зна як, га?
— Щипає, — погодилася Джинні, — але ж ви від цього не помрете, правда ж?
Судячи зі всього, така відповідь брата Селени не обурила, і він знову зосередив увагу на пальці, додавши: