Танці утрьох
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-067-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Танці утрьох». Краткое содержание книги:
— Ну а коли вони будуть готові?
— Ми намагатимемось усе зробити якомога швидше.
— Булавін наказав, щоб я за три дні завершив розслідування. Поквапся.
7 травня, 10.17
Вийшовши від експертів одночасно і пригніченим, і роздратованим, я пішов давати прочухана Пельшу, який — я точно знав — ще не встиг роздрукувати мені оголошення і тому мав бути покараний. Не дарма ж люди вигадали козла відпущення? Для цього в сержантів є рядові, у генералів — полковники, а в мене — Пельш. Хоча, зізнаюся, усі ці «прочухани» малювала моя розбурхана уява. Насправді ми ніколи не лаялися.
— Ну що, дама так і не з’являлася? — запитав я в Пельша з надією.
— Яка дама? Невже прислухався до моїх порад і познайомився зі Світланою з податкової?
— Дай мені спокій зі своєю Світланою! — огризнувся я. — Не з’являлася, так і скажи.
— Ну і злий же ти Володю, — Пельш удавано набурмосився. — А я для тебе, між іншим, створив справжній витвір мистецтва. Та, бачу, доведеться тебе покарати і використати його не за призначенням.
Пельш простягнув мені аркуш, на якому великими буквами було написано:
«Шановні мешканці буд. 8! Обласне Управління внутрішніх справ вітає вас із Днем Перемоги, бажає успіхів, щастя, здоров’я і просить допомогти у розслідуванні вбивства Марини Рубіної, яка проживала в кв. 45 вашого будинку. Усім, хто бажає посприяти, дзвонити старшому слідчому Кононову за телефоном…» Унизу вказувалася адреса Управління і мій робочий телефон на відривних купонах.
— Який же ти молодець, Ігоре, — я мимоволі посміхнувся. — Я геть забув про День Перемоги.
— Але ж твоя основна клієнтура — спостережливі бабусі. От я і подумав: почитають, розчуляться і бігцем кинуться до телефонів.
— Але чи не переборщив ти, Ігоре, вказавши моє прізвище.
— Розумієш, Володю, держава для людей — щось абсолютно безособове і, відповідно, абсолютно бездушне. Тому вкрай необхідно, щоб вони знали, що розслідуванням займається конкретний хлопець з милим прізвищем, а не якийсь оруеллівський Мінілюб.
Пельш мав слушність. Я подякував йому, дав указівки щодо можливої появи дами (бо знав: Булавін слів на вітер не кидає) і поїхав на Лева Гумильова опитувати свідків.
7 травня, 11.42
Марина Рубіна мала щастя проживати в так званому «відомчому» будинку, побудованому в ті смутні і страшні роки, коли в країні, де всі ловили румунських шпигунів і лікарів-убивць, ширилося зловісне гасло «жить стало лучше, жить стало веселей». Будинок одержав назву «Червоний хімік»: його зводили виключно для керівників однойменного заводу — інженерів, начальників корпусів, бригадирів, словом, будівельників комунізму. Не секрет, що підприємство «Червоний хімік» і в ті роки, і ще довго після смерті Сталіна «хімічило» винятково бойові отруйні речовини і субсидіювалося державою ого-го як. Але нині назву «Червоний хімік» мало хто пам’ятав, хіба що старожили — бабусі і дідусі, які грали у доміно і читали газети поблизу своїх під’їздів.
Зовні будівля мала досить непрезентабельний вигляд: похмурий сірий моноліт, гнітючий і потворний, як і вся епоха сталінізму, що його породила, однак квартири (хоч і комунальні) були великі й просторі, висота ж стель сягала майже чотирьох метрів. Саме завдяки цьому споруду зарахували до престижніших будинків міста. Через це ціни на житлоплощу в «Червоному хіміку» навіть на тлі загальної дорожнечі квартирних метрів видавалися просто-таки фантастичними. Проте мало хто з тих, для кого висота стель не грала істотної ролі, наважувався продати свою «сталінку» і натомість придбати щось менш помпезне, але більш дешеве, щасливо оприбуткувавши доларову різницю. І все ж такі сміливці знаходилися, і їхні квартири займали «нові українці» типу Марини Рубіної. Однак більшість жителів становили люди небагаті, а то і зовсім бідні. Отже, колектив мешканців був досить строкатим і неоднорідним.
Опитування свідків — робота делікатна, клопітка і марудна. Утім, іноді серед випадкових людей може трапитися один-два справжніх свідки.
Методів опитування існує не так уже й багато. Як правило, слідчі користуються двома (їх радять студентам юридичних факультетів). Перший нагадує клубок ниток, що увесь час розмотується: спершу опитуються найближчі сусіди, потім сусіди по під’їзду, потому — сусіди з інших під’їздів, відтак сусіди по вулиці і т. д. Другий метод отримав назву «китайського». Слідчий, починаючи з п’ятого поверху (якщо будинок п’ятиповерховий), опитує всіх без винятку, керуючись лише одним принципом — він рухається зверху вниз і зліва на право. (Чому не навпаки? Для визначеності.)