Останній заколот
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Ненависть #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: “Радянський письменник”
- ISBN: 5-333-00260-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Останній заколот». Краткое содержание книги:
Мальцев кілька разів водив Ліду в кіно, що також відчутно позначалося на його бюджеті, проте наступного місяця мав одержати більшу зарплатню, і він подумував, чи не час запропонувати Ліді утворити пролетарську сім’ю. Кімнатка в нього є, у Ліди також, можна поміняти на одну більшу, крім того, вони вже цілувалися, а це свідчить про цілеспрямованість і незаперечну щирість їхніх почуттів.
О четвертій пополудні, вирішив Мальцев, коли його змінить Осьмушко, він зустріне Ліду й викладе свої міркування про перспективу їхніх взаємин і, якщо знайде підтримку, на майбутньому тижні вони зможуть розписатися.
Мальцев уявив себе у новому сірому костюмі й сорочці апаш — гарна сорочка, а головне, не потребує остогидлої буржуазної краватки, і Ліда в своїй найкращій жовтій шовковій сукні. Він саме одержить зарплату, й можна запросити Колесникова і Осьмушка, пригостити їх солодким чаєм і печивом — такі витрати їхній молодий сімейний бюджет ще витримає.
Солодкі Василеві мрії про одруження перервала поява Швайковського. Жора не озираючись попрямував до воріт, і Мальцев не без злостивості подумав, що на місці Швайковського він би поводився обережніше: контра погана, суне, як справжній трудящий з чистою совістю, аніскілечки не соромлячись. Однак, вирішив, колись він зможе висловити цьому пронозі у вічі все, що думає про нього…
Швайковський повернув на Бібіковський бульвар, спустився по ньому й попрямував Великою Васильківською. Ішов швидко, Мальцев поспішав за ним, тримаючись попід будинками, аби в разі чого повернутися до вітрини чи заховатися в підворітні. Біля костьолу, коли Мальцев устиг уже впріти від швидкої ходи, Швайковський звернув на Кузнечну.
“Куди, — подумав Мальцев, — куди пхаєшся, свиня?” Адже за Кузнечною напівзруйноване трамвайне депо, за ним — Байкове кладовище, а що робити цьому контрикові на кладовищі?
І все ж Швайковський попрямував угору до кладовища. За залізничним мостом притишив ходу — Мальцев заховався за рогом і, виявилось, дуже вчасно, бо Швайковський огледівся, постояв біля тіток, що продавали квіти, але нічого не купив і почав повільно підніматися до головного входу на кладовище.
Василь прилаштувався до натовпу, що йшов за катафалком. Труну везли повільно, і Мальцев подумки сердито підганяв візника. Побачивши, що Швайковський звернув з центральної алеї, Мальцев, ховаючись за пам’ятниками й деревами, пішов за ним. Нарешті помітив: Швайковський зупинився перед білим мармуровим склепом. Василь заховався за могилою, присів, визираючи з-за кущів. Швайковський злодійкувато огледівся, витягнув щось з внутрішньої кишені піджака й нахилився до решітки склепу. Він затримався всього кілька секунд, знову роззирнувся й попрямував назад до центральної алеї.
У Мальцева не було часу на роздуми. Що вчинити? Податися за Швайковським? Але ж той напевно піде до своєї репертуарної колегії й сидітиме там до обіду. Може, варто обшукати склеп, адже Швайковський точно заховав щось у ньому — Мальцев міг дати голову на відсіч, що назад до кишені Швайковський нічого не поклав.
Певно, треба обдивитися склеп, вирішив, а цей Швайковський нікуди не дінеться.
Вирізьблені золотом літери на білому мармурі сповіщали: “Генерал-майор Горлов Боніфацій Ігоревич”, далі йшли дати народження й смерті, ще якийсь текст, що прославляв генералову мужність і відданість, та Мальцев читати не став. Слава богу, померла контра, дожив би — поставили б до стінки золотопогонника клятого, он який пам’ятник йому споруджено, і з того світу плює на трудовий народ, сам під відшліфованим мармуром лежить, вгорі ще янгол приліплений, а пролетаріат в сирих підвалах тулиться.
Мальцев чіпким оком огледів склеп. Швайковський нахилився, отже, поклав щось унизу, біля решітки — Василь поторгав мармурові плити, проте нічого не знайшов. Обмацав пальцями, спробував похитати — знову нічого. Але ж схованка має бути тут, бо Швайковський нахилився лише на кілька секунд, одразу випростався й пішов геть…
Зненацька Василеве око зачепилося за ледь помітну щілину між мармуровою плитою і чавунною решіткою. Помацав плиту, вона захиталася, і Мальцев, відхиливши її, побачив конверт. Витягнув його обережно, двома пальцями. Конверт був заклеєний, Мальцев глянув крізь нього на сонце, побачив усередині папір і металеві монети. Повагався трохи — може, за цим конвертом зараз прийдуть і він прогавить чергового контрика! — і все ж заховав конверт до кишені. Вирішив: усе одно за конвертом обов’язково хтось прийде, адже в ньому гроші й документи. Якщо навіть прийдуть невдовзі, до того, як він знову покладе пакет у тайник, нікуди не дінуться, з’являться ще раз…