Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Дідро, тільки-но повернувшись із Росії у 1774 році, одразу взявся за перо і зауважив, що у політиці єдиним носієм суверенітету є нація, а єдиним законодавцем — народ. Далі він заявив, що Катерина — «деспот», і засумнівався у тому, що її «Наказ» передбачав запровадження такого правового кодексу, завдяки якому вона насправді «зречеться» свого деспотизму. Саме цю проблему йому хотілося б порушити у Санкт-Петербурзі, на що він так і не зважився, тому тепер, пишучи лише для себе самого, він уявляв, що перебуває поруч із жінкою, з якою недавно бачився так часто, але якої більше ніколи не побачить:

Якщо, читаючи те, що я написав щойно, і дослухаючись до свого сумління, її серце затріпоче від радості, тоді вона більше не хоче правити рабами; якщо вона затремтить, якщо її кров похолоне, якщо вона зблідне, тоді вона вважає себе кращою, ніж є насправді 105.

У своїх фантазіях філософ прагнув сказати імператриці правду, розбудити її сумління, здобути над нею майже сексуальну перемогу та залишити її у тремтінні і трепеті. Проте Катерина прочитала це вже після смерті Дідро і помстилась йому у розмові з Сеґюром, сказавши, що в Дідро вона розчарувалась із самого початку. Те, що Дідро та Катерині довелося згодом штучно виправляти й переробляти чимало своїх розмов, свідчило, наскільки скутими вони були під час безпосереднього спілкування у Петербурзі.

«Росія — європейська держава» — проголосила Катерина у своєму «Наказі». Це було не просто постулювання географічного факту, а радше програмова політична заява, яка відштовхувалася від відкриття Просвітництвом Східної Європи. «Мало важить, — коментував Дідро з пером у руці, чи вона азійська, чи європейська», а щодо манер у цілому, то про них можна судити як погані або добрі, а «не африканські, азійські чи європейські» 106. Дідро відкидав усталену концепцію особливих континентальних впливів, оскільки (331) невизначене розташування Східної Європи не вкладалося у дихотомію Монтеск’є між Азією та Європою. В «Наказі» Катерини було сказано, що «Російська імперія простягається на 32 градуси широти і 165 градусів довготи» — це якнайкраще підтверджувало, що така величезна держава потребує абсолютного монарха. Однак Дідро гадав, що це не так проблема політики, як цивілізації: «Цивілізування такої величезної країни одразу видається мені справою, яка перевищує людські можливості». Далі він дав три поради, і перша, безумовно, полягала в перенесенні столиці до Москви. По-друге, він запропонував створити у Російській імперії взірцеву область, де можна було б «виконати план цивілізування». Саме у цьому найкраще проявилася суть Просвітництва: створювати плани цивілізування земель, яких немає. Дідро пояснив можливі наслідки свого плану за допомоги аналогії: «Ця область стосовно решти імперії буде тим, чим Франція є в Європі стосовно країн, які її оточують» 107. Те, що Дідро обрав Францію за головний взірець цивілізації в Європі, свідчило про його власну культурну упередженість. Він міг удавати, що не проводить жодної різниці між манерами Африки, Азії та Європи, але тільки тому, що ці три континенти керувалися однією моделлю розвитку із тією самою референтною країною.