Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Віра Дідро у Москву також була ще одним мріянням, бо він ніколи її не бачив. «Я втратив нагоду побувати у Москві і трохи шкодую про це», — писав він. «Петербурґ — це лише імператорський двір, мішанина палаців і хат». У типовий для XVIII сторіччя спосіб його власне спантеличення було перенесене на ціле місто. Він зізнавався, що «ледве бачив щось інше, крім самої імператриці» 95. А якщо він бачив лише імператрицю, то як він міг розмовляти з нею про Росію, бо що він міг знати про неї? Завершуючи свої бесіди, Дідро благав її вибачити йому «мріяння» та вітав її зі «звільненням» від дитячого «заїкання» того, «хто називає себе філософом» 96. Висловлювати свої філософські погляди у Східній Європі легше було на епістолярній відстані. Адже в епістолярних стосунках Вольтера і Катерини не було місця для заїкання, а було багато розмов про подорожі, які живилися захватом від своєї постійно відкладуваної консумації.

Дідро залишив Петербурґ у березні 1774 року і, несподівано вирішивши, що особисте прощання буде надто болісним для обох, повідомив Катерині про свій від’їзд листом. Незважаючи на те, що протягом свого перебування у Петербурзі він також писав їй листи — так звані «бесіди», — тепер його від’їзд мав відновити звичний спосіб спілкування за допомоги листування.

Все своє життя я вітатиму себе з поїздкою до Петербурґа. Все своє життя я нагадуватиму собі про ті миті, коли Ваша Величність забула про безмежну відстань, яка розділяла нас, і не погидувала опуститись до мене, аби приховати мою малість. Я згораю від бажання розповісти про це моїм співвітчизникам (entretenir mes compatriotes) 97.