Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Я дуже радий, що познайомився з вами, і готовий допомогти вам усім, чим тільки зможу, — сказав Василь.
— Вже те, що про наше існування знають люди, з якими зв'язані ви, — велика підтримка для нас; отже, ми не самотні! — відповів майстер Герман. — Звичайно, від допомоги ми не відмовимося. Наше головне завдання — згуртувати бойову, добре законспіровану організацію. Надходять сімнадцяті роковини Жовтневої соціалістичної революції в Росії, нам хотілося б відзначити цю дату — випустити бойові листівки, поширити їх на заводах і фабриках хоча б у Берліні, підтримати бойовий дух німецького пролетаріату, нагадати, що Жовтнева революція — наша революція. На жаль, у нас нема ні друкарського шрифту, ні паперу, а часу лишається зовсім мало. Наша заповітна мрія — випускати підпільну газету, довести всім — друзям і ворогам, що німецький пролетаріат живе і діє. Багато чого ще хотілося б зробити, але наші можливості не відповідають нашим бажанням…
— Скажіть, товаришу Герман, як ви ставитеся до, групи Вебера, чи не хотіли б ви об'єднатися з нею?
— Дуже відрадно, що є група, яка складається виключно з ліберальної інтелігенції. Це свідчить, що не тільки робітники, але й усі чесні німці борються проти фашизму. Ми погодилися б об'єднатися, але, звичайно, на певних умовах. Однак вони на це не підуть — вважають себе за окрему групу!.. Краще вже ми встановимо з ними тісніший зв'язок і діятимемо узгоджено, — відповів майстер.
— Сподіваюсь, незабаром мої друзі дістануть для вас друкарський шрифт, а може й папір. Не знаю, чи відомо вам, що я комерсант і заробляю чимало грошей, — можу допомогти вам і грошима з власних коштів. Ось поки що невелика сума. — Василь вийняв з кишені пачку грошей і поклав перед Германом. — Тут десять тисяч марок, вони вам напевно знадобляться.
— Гроші справді знадобляться… Ви ж знаєте, які тепер у нас заробітки. Лозунг — гармати замість масла — і досі діє… Дякую…
— Дякувати не треба, ми робимо спільну справу… Знаєте, товаришу Герман, дуже важливо мати своїх людей на всіх заводах і фабриках — особливо на тих, що виробляють зброю, на залізниці, добре б і у військових частинах. Але це — справа майбутнього. Щодо вашого ставлення до групи Вебера, — вам видніше. Я можу сказати тільки одне: у вас і так мало сил, не варто їх розпорошувати. Подумайте про це!
Домовившись про час і місце наступних зустрічей, вони розійшлись.
Того ж дня оберштурмбанфюрер Отто Лемке з'явився до Василя.
— Все гаразд, дорогий Лемке, — поспішив втішити його Василь. — Можете їхати до Женеви. Зайдете в банк, покажете мою записку, і у вас приймуть гроші під девізом, який ви назвете. Візьмуть на схов і коштовності. Я про все домовився, не називаючи вашого прізвища. Якщо вам з якихось причин не пощастить поїхати до Женеви, то я візьму на себе цю місію під час своєї наступної поїздки туди.
— Та навіщо завдавати вам клопоту! Поїду сам — це мені неважко!
— Перед від'їздом не забудьте завітати до мене — дам вам записку… А тепер я дозволю собі повернутися до нашої попередньої розмови. Скажіть відверто як другові, — хочете трохи заробити грошенят, до того ж у твердій валюті?
— Хто відмовиться від заробітку! — вигукнув Лемке. — Ми всі потроху старіємо. Треба подумати і про майбутнє!..
— Золоті слова! Кожна розумна людина має думати про старість, про дітей. Такий закон природи! Самими ідеями, навіть дуже високими, ситий не будеш. Зрештою, все на світі визначається тим, скільки в кишені грошей… Отже, я даю вам можливість заробити, вимагаючи за це одну дрібничку… — всяку інформацію. Мені, представникові великої американської нафтової компанії і комерсантові, треба знати все, що робиться на світі сьогодні і що передбачається на завтра, — інакше вскочиш у халепу! Ви посідаєте високе становище, і вам нічого не варто зібрати будь-яку інформацію — економічну, міжнародну, політичну. Пропоную вам для початку триста американських доларів на місяць. Ви знаєте, я не політик, — збираючи для мене потрібну інформацію, ви нічим не ризикуєте. Якщо ж вона буде особливо цінна для нашої компанії, гонорар ваш буде подвоєно!..
— Ви, дорогий містере Кочеку, легко переконали мене. Я приймаю пропозицію, — відповів Отто Лемке, подаючи Василеві руку, і той міцно потис її з дружньою усмішкою на обличчі і з почуттям огиди в душі…