Коли сонце було богом

Доля селян була надзвичайно тяжка. Частину продуктів вони мусили віддавати високим сановникам, частину — жерцям, і тільки третину могли залишити собі. Коли закінчувалась сівба, селян гнали в каменярні і на будови, де вони працювали аж до збору врожаю.

Відсталість і пиха аристократії, її відрив од життя народних мас затримали розвиток суспільства. Це особливо позначилося на сільському господарстві. Способи обробітку землі тут були надзвичайно примітивні, — майя не знали навіть рала.

Щоб виростити кукурудзу, селянин підпалював ділянку джунглів, потім на цій галявині робив загостреним патиком дірочки й кидав у них зерна. Коли виснажена земля переставала родити, селянин залишав це поле й переходив десь в інше місце, бо угноювати грунт майя не вміли. Покинута земля заростала дикими хащами, і тільки через багато років її можна було знову обробляти.

Шукаючи родючого грунту, селяни заглиблювалися в джунглі, відходили все далі й далі од міст, що їх повинні були годувати. Між містами й землею-годувальницею росли широкі смуги випаленого й виснаженого степу. Жити городянам ставало важче й важче, і нарешті в очі їм почав заглядати голод. Широкі простори, які були базою для розвитку культури майя, стали ні на що не придатні, народ побачив, що єдиний порятунок — це переселення. І в той час, коли на півночі виникла нова держава, старі міста поступово загубилися серед диких заростей, які знову захопили ті землі й понад тисячу років ховали од людського ока руїни стародавньої держави.

Цю теорію підтверджує цікавий дослід, що його зробив недавно датський вчений Аксель Стеенсберг. Намагаючись точно відтворити умови, в яких обробляли землю в. епоху полірованого каменю, він подався з своїми асистентами до Ютландії, викорчував там кам’яними сокирами трохи дубового лісу і за допомогою гострого патика посіяв овес. Перше літо овес родив добре, а потім з року в рік урожай швидко зменшувався, і вже на четверте літо розкорчована земля зовсім перестала родити.