Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Крук не брав участі у загальній пиятиці, а сидів самотньо на приступці «Мамая», зіщулившись від холоду і покурюючи сигарету. Він похмуро зиркав на Гайдука. Той подумав, що саме Крук підпалюватиме бензиновий струмочок, коли його палитимуть. Одному з перших, поза всілякими чергами, виділив генерал квартиру на Подолі своєму водієві, за що в стабільні часи законності був би покараний.
Мотузку з зашморгом на шиї Гайдука тримав дебелий дядько в жіночій норковій шубі, лискучо-коричневій, майже новенькій, але вже тріснутій на спині. На його череві висіла важка американська снайперська гвинтівка М-650 калібру 12,7 мм. «У них розподіл праці, — подумав Гайдук. — Цей бовдур тягає гвинтівку, а Владислав Крейда патрони до неї». Ще він подумав, що, якби не кайдани-рукавички, міг би спробувати схопити гвинтівку й вистрелити вбік Крейди та бандитів, що скупчилися біля вантажівки, допиваючи й доїдаючи всі припаси, викладені на кузові. Помітив, як з цього п'яного гурту вихопився, похитуючись, чоловік у зеленій уніформі — типовий мексиканський селянин, нащадок гордих ацтеків, зарослий чорною щетиною, озброєний новеньким американським пістолетом-кулеметом М36К 45-го калібру з лазерним прицілом. Підійшов до вартового, всміхаючись, звернувся до нього «Amigo» і жестом вказав на вантажівку — приєднуйся, мовляв, до своїх друзяк-зарізяк, а я побуду тут, бо вже випив і поїв. Дядько в норковій шубі, передавши мотузку до рук мексиканця, радісно потупав до вантажівки.
— Mister Hajduk, do you remember me? — спитав мексиканець тихо, мнучи в руках мотузку, наче перевіряючи, чи надійно утримує вона Гайдука.
— No. Who are you? — здригнувся від несподіванки Гайдук.
— Be quiet, — попередив мексиканець. — We've met in Washington DC. I'm DEA special agent. My name is Martinez, Marti.
Гайдук мовчав, думаючи, що це чергова пастка. Мексиканця вже почала дратувати ця забудькувата тупість українського полоненика, до того ж водій бронеавтомобіля уважно придивлявся до них.
— Марті? — не вірячи своїм вухам і очам, нарешті перепитав Гайдук, повернувшись спиною до Крука. Він згадав цього американця мексиканського походження, який у січні 2077-го запросив Гайдука до хмарочоса DEA (Drag Enforcement Administration — Управління по боротьбі з наркотиками), розташованого в Пентагон-сіті, Вашингтон. Мартінес організував брифінг на двадцятому поверсі будинку управління, в ситуаційному залі, де кілька експертів та оперативників ознайомили Гайдука з маршрутами наркотрафіку до України і з України, а також продемонстрували фотографії підводних міні-човнів, виготовлених на заводі «Залив» у Керчі на замовлення наркобарона Хосе Сапатерро. Тоді ж Гайдук почув ім'я головного законоохоронця України Івана Оврамовича Крейди у новому контексті наркоторгівлі та дізнався про технологічні особливості виробництва у Полтаві наркотику галуїн. Саме відтоді маршал Крейда став об'єктом пильного вивчення з боку ВІРУ. Американці пропонували відкрити регіональне представництво DEA у Києві, щоб допомогти правоохоронним органам України, зокрема ДерВару, у боротьбі з глобальним наркотрафіком, але гетьман Махун роздратовано відкинув цю ідею як спробу втручання клятих пиндосів у суверенні справи незалежної України.
Ці думки Гайдука перервав сильний удар Мартінеса ногою під зад, супроводжуваний вигуком:
— Stay over here, fucken monster!
До них якраз наближався один з поплічників Крука, який, ледве тримаючись на ногах, ніс Мартінесу стакан з самогоном.
— Grazia, amigo, — низько вклонився Мартінес, беручи стакан і безжально розплескуючи дорогоцінну рідину, чекаючи, коли його новий український друзяка повернеться назад.
— I'll try to help you general. I came yesterday together with Ivan Creida… I have to arrest him… Take care, — він поволік на мотузці Гайдука, як тягнуть селяни непокірного бичка на забій, час від часу зупиняючись і наносячи генералу удари ногою, виконуючи високу місію зміцнення мексикано-української дружби.
— Please call 0777, — встиг прошепотіти Гайдук, стогнучи від болючих ударів Мартінеса.
Перш ніж знову накинути на Гайдукову голову каптур, Владислав Крейда простягнув руку в напрямку спаленого Микити, постать якого вже майже розчинилася в тумані.
— Правий стовп — це ваш, генерале. Горітимете з видом на море.
— Яке море?
— Та хіба ви не зрозуміли? Стоїте на безсмертній полтавській землі. Це гора Пивиха. А море — Кременчуцьке. Хлопці, по машинах, — скомандував Крейда. — Повертаймось на базу!
І схлипнув:
— Досі не вірю, що діточок моїх немає. Чим вони завинили, генерале?
Туман став такий щільний, що його можна було різати, як холодець.