Третій фронт
- Автор: Ивченко Владислав Валерьевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-279-0
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Третій фронт». Краткое содержание книги:
Аби вони кинулися на мене, я б не встиг підстрелити всіх. Одного, максимум двох, а наступні збили б мене з ніг. Але ніхто не хотів бути першим. Стояли. Я вистрелив одному в ногу. Він закричав і повалився. Тоді лягли всі інші.
— Руки за спини! — наказав я. — Георгію, забери в них пістолети.
Георгій швиденько пройшовся, забрав зброю. Я натиснув коліном на спину того охоронця, в якого запищала рація.
— Бери, відповідай, що все добре, просто лотків налякали пострілом і зараз повертаєтеся. Скажеш щось не так — у голові з’явиться нова дірка. Або дві. На потилиці й на обличчі. — Приставив пістолет до голови. — Відповідай.
— Це сьомий. У нас усе добре, просто лошків налякали. Зараз повертаємося, — сказав він, і я натиском припинив зв’язок. Охоронець важко дихав, але навіть із дулом пістолета на власний потилиці вирішив поговорити зі мною. — Ти хоч розумієш, хто ми? Ми ж не менти якісь, ми — з корпорації!
— Рота закрий і лежи мовчки, — наказав я.
— Мужики, я помираю, мені в лікарню треба! — заканючив поранений.
— І ти теж мовчи.
Настала тиша. Прибіг Бухгалтер. А потім Мовчун.
— Владюшо, ти, бачу, не тільки по чудовиськах фахівець! — сказав Бухгалтер.
— В’яжіть їх.
Зв’язали руки й ноги, заткнули роти квачами з розірваних курток, повантажили в будку.
— Тепер їдь, — сказав пошепки водію, подивився на краєзнавця. — Ви теж, тут буде спекотно.
— Яма з кістками он там. Праворуч, якраз під парканом. Вона глибока. Не знаю скільки вони вже в неї накидали. Я 6, може, пішов із вами, але вік не той. Старуватий я.
— Дякуємо. Їдьте.
Водій із краєзнавцем поїхали, а ми сіли в позашляховик охорони й помчали в бік кар’єра.
Той був оточений високим парканом із залізної сітки, по верху колючий дріт.
— Нам треба прорватися на територію, потім заїхати в куток праворуч. Там буде печера, куди скидають кістки. Спустите мене туди, спробуєте втекти. Намагаємося робити все тихо. Ну а якщо не вдасться, то воюємо. Але до останнього не відстрілюватися. Якщо вас оточать, просто здавайтеся. Я потім спробую вас витягти, — пояснив хлопцям.
— Пане Владюшо, а що ви будете робити в печері? — спитав Георгій.
— Побачиш.
Ми їхали дорогою до високих металевих воріт. Годі було й думати їх таранити. Я сподівався, що нам їх відчинять, бо припускають, що повертаються свої. Перед воротами Мовчун загальмував.
— Відчиняй! — гримнув я в рацію, яку забрав в охоронця.
Ворота відчинилися. За ними були ще одні. Корпорація дбала про безпеку. Ми заїхали на територію, до нас підбіг охоронець, мабуть, головний.
— Що за постріл? — гримнув він. Коли побачив нас замість своїх бійців, схопився за пістолет. Бухгалтер закрутив головою і прицілився одразу з двох. Я відчинив двері.
— Прошу пана, — сказав командирові. В нього не було шансів врятуватися, якби він зчинив галас. Сідай у машину, і їдьмо. Але командир несподівано відстрибнув. Вже в польоті вихопив пістолет, але вистрелити не встиг, бо отримав одразу кілька куль від Бухгалтера. Ми зірвалися з місця. Завила сирена тривоги. По нас почали стріляти з башт. Якби там стояли великокаліберні кулемети, вони б розстріляли нас, але в охорони були тільки пістолети, кулі яких наша машина тримала. Нас спробували наздогнати, але Мовчун скинув з дороги інший позашляховик і ми таки доїхали до потрібного кутка. Мовчун розвернув машину, вони з Бухгалтером почали стріляти, а я поліз дивитися печеру. Вхід закритий металевою лядою без замка. Я зістрибнув із ліхтарем, побачив хід углиб. Вискочив до хлопців, які намагалися не підпустити охорону. — Треба завалити вхід!
— Зроблю! — крикнув Мовчун і поплазував до бульдозера неподалік.
— Я поліз. Нехай якнайбільше нагортає! — сказав я Георгію.
— Але вас завалить, пане Владюшо!
— Це наказ! — гримнув я. — Потім спробуйте прорватися. Якщо не вдасться — здавайтеся! Ви потрібні мені живими!
І я побіг до ляди.
Бар-Кончалаба стрибнув під землю. Я зазирнув туди з ліхтарем, побачив якийсь хід углиб. Пан Владюша махнув рукою, щоб я забирався. Повз мене пролетіла куля, я відліз. Бухгалтер крикнув мені стріляти. Треба було підмінити Мовчуна, який загуркотів на бульдозері. По ньому теж почали стріляли. Ми намагалися відволікти стрілянину на себе. Мовчун під’їхав і завалив вхід, потім розвернув бульдозер і направив його на охорону. Якось заблокував педаль газу. Сам вистрибнув, а бульдозер рушив далі. Охорона спочатку зосередилася на бульдозері, нам вдалося доїхати до воріт, а там назустріч вискочив бронетранспортер і перекинув нас. Я хотів стріляти, але Бухгалтер вихопив у мене пістолет.