Третій фронт

Весь мій шлях до чудовиськ був перевіркою себе — чи вартий я того високого звання. Деякий час мені здавалося, що вартий. Але потім я зрозумів, що я цілком другорядний персонаж цієї великої боротьби. Я міг би образитися чи роздратуватися, та я сприйняв усе спокійно. Ні — то ні. Якщо мені випала роль хлопчика, що несе воду головному герою, я зроблю це найбільш ефективно. Обдурю ворогів, принесу воду, напою героя, потім відведу від нього ворогів і загину так, щоб герой схотів помститися і ця жага надала йому сил у фінальній битві. Я все так і зробив. Почав будувати третій фронт, головне і єдине завдання якого полягало в порятунку України до того, як прийде Український герой. Щоб його не вбили, коли він іще не мав сили, коли навіть не знав про своє геройство. План спрацював, третій фронт виник, Україна врятована. Більше того, тепер кремлядь чекатиме мого повернення. Вона прочитає моє звернення, яке розмістить Бухгалтер, і почне готуватися до появи війська з Райгороду. Кремлядь повірить мені, як вірила раніше. І чекатиме удару там, де його не буде. А Український герой у цей час набиратиметься сил. А потім ударить — і тільки тоді, вже помираючи, кремлядь дотумкає, як я її обдурив! І завиє, і захрипить, але буде вже пізно! Другорядний персонаж обдурив кремлядь і проторував переможний шлях Українському героєві! Ох, як же добре!

Думка так тішила, що навіть біль у нозі не здавався страшним. Я уявляв, як Біла вбивця посміхнеться на небі, коли почує про мою хитрість. Вона оцінить цей маневр. Я бачив її усмішку й реготав від того, що невдовзі буду з нею. Якийсь рух. Я розплющив очі. Щось велике летіло до мене. Я спробував підвестися. Спираючись на спис, із останніх сил зіпнувся на здорову ногу. Прикрився щитом. Померти стоячи — моє останнє задоволення тут. Убивай мене, чудовисько, вбивай, я хочу до раю! Я його заслужив! Слава Україні!