«Ілюстрована Історія України»

Так була сповнена одна половина Дорошенкових плянів. Україна визволила ся від Польщі. Здавало ся, що тепер не тяжко буде сповнити і другу половину: зєднати обі половини України під московською протекцією, але з повним запезпеченнєм автономії України. Московське правительство, налякане турецьким походом, готове було зробити ріжні уступки Дорошенку, щоб не навів Турків на задніпрянські землі (а такі поголоски ходили, що на другий рік Турки обіцяли прийти і завоювати лЇвобічну Україну).

Земський собор московський, скликаний царем, постановив прийняти Дорошенка з правобічною Україною під царську руку, бо Польща зрікла ся її Бучацькою умовою. Само собою розумієть ся, що при тім треба було сповнити бажання Дорошенка. А Дорошенко хотів тогож що в 1668 році: на всїй Україні має бути оден гетьман, і йому має підлягати також і Запороже; воєводів не має бути ніде—навіть і в Киіві; московське правительство буде охороняти Україну, але у внутрішні справи України не буде мішати ся. Тепер Москва готова була згодити ся на се, але такий настрій у неї не потрівав довго Насамперед за Дніпром не було вже однодумця і союзника Дорошенкового Многогрішного. Він не жив добре з старшиною: та дивила ся на нього згорда як на мужичого сина, і Многогрішний, підозріваючи за нею ріжні інтриги, нерідко поводив ся з нею різко. Се принесло йому погибіль: ображені старшини змовили ся на нього і порозумівши ся з московським полком, в мартї 1672 р. вхопили його й вислали до Москви, ніби за зраду, а собі просили позволити вибрати нового гетьмана. Хоч за Многогрішним ніякої вини не було, проте московські бояре взяли його на суд і на муку і потім з усею його сїмєю, відобравши все що мали, вислали на засланнє до Сибіру, де він з своїми дїтьми в великій бідї жив дуже довго—пережив усіх своїх ворогів, що його туди запроторили. Старшині позволено вибрати нового гетьмана, і вона сей вибір вчинила за московською границею, під охороною московського війська—бояла ся, щоб не повстали люде на неї за таку зрадливу і беззакону росправу з Многогрішним. Вибрала собі гетьманом Івана Самойловича, „Поповича", так званого, і при виборі виговорила то собі, щоб не смів самовільно переміняти старшину без військового суду. З Москвою відновлено глухівські статї, але з них вичеркнено останню тїнь політичної самостійности України: що на зізди в дипльоматичних справах, які дотикали ся б України, мали посилати ся українські делегати.