«Ілюстрована Історія України»

Таким чином правобічна Україна стала свобідною й нейтральною. Ставши на ній сильнїйшою ногою, маючи за собою також митрополита Иосифа НелюбовичаТукальського, котрого польське правительство протримало перед тим два роки в маріенбурській вязниці і саме випустило на волю, Дорошенко разом з ним задумував вирвати тепер з під-московської власти також і лівобічну Україну. Помітивши, ш. о Бруховецький починає хитати ся, Дорошенко і Тукальський завели з ним зносини і з свого боку почали підбивати на Москву, подаючи надію, що Дорошенко готов зрікти ся гетьманства й віддати Бруховецькому правобічну Україну, аби вже раз Гетьманщина вернула ся до давнїйшої цїлости. Тодї Бруховецький, що тим часом зайшов так, що далї вже нїкуди було, понадїяв ся на поміч Дорошенка і Татар та справді підняв повстаннє проти Москви. Подібно як Тетеря, і Бруховецький досить скоро побачив, діставши булаву, що хитрими інтригами не так легко держати ся на гетьманстві. Приподоблював ся Москві, як тільки міг, щоб мати її за собою: 1665 р. поїхав до Москви на поклін (сього московське правительство добивало ся і від попереднїх гетьманів, тільки ті не хотїли) Попросив, щоб його там оженили „на московской дівці", і там його сяравдї оженили з донькою окольничого Салтикова і справили гучне весїлє. Випросив собі двір у Москві й обіцяв там тримати свого племінника—для безпеки. А нарешті сповняючи волю московських полїтиків, подав цареви прошеннє від себе і старшини, щоб цар перейняв на себе управу на Україні, збирав на себе всякі доходи, а для того вислав своїх воєвод на Україну і військо, а також щоб митрополита Українцям прислано з Москви. За такий подвиг свій дістав боярський чин і гойні дарунки—між иньшим цілу Шептаківську сотню в Сївершинї йому подаровано на маєтність. Але вернувши ся на Україну скоро побачив яке угіллє огненне зібрав на голову свою. Духовенство, старшина і прості люде, навіть само Запороже—все підняло ся на нього. Духовні підняли бучу за підданнє їх під московське начальство. Старшина страшенно була роздражнена тими нечуваними нарушеннями українських порядків, а ще більше—що Бруховецький взяв собі моду всякого, хто йому противив ся, засилати до Москви, аби там його запроторили на засланнє. Простих людей Бруховецький підняв на себе тим, що відступивши збираннє доходів Москві, тепер, вернувши ся на Україну, заходив ся яко мога найбільше здерти з людей до військового скарбу, поки приїдуть московські зборідики. Пішов по Україні крик про здирство гетьманське і всяку принуку, яку при тім чинено Запороже, побачивши таке, почало само виступати против свого недавнього представника, а Бруховецький старим звичаєм став зараз обмовляти Запорозців перед московським правительством, що вони зрадники. Коли приїхали московські перепищики, переписали людей, їх грунти і весь маєток і стали накладати московські податки і настановляти московських зборшиків, гнів на Бруховецького і на Москву підняв ся ще більший: таких високих податків перед тим не чували.